Спецпроект

Директором Національного Художнього музею стала Задорожна

Генеральним директором Національного художнього музею України призначена Марія Задорожна – колишній заступник гендиректора з розвитку НМХУ. Власниця столичної галереї Тетяна Міронова, яка півроку була в.о. гендиректора, завершила свою менеджерську кар'єру.

Указ про її призначення від 16 листопада 2012 року міністр культури Михало Кулиняк зачитав у присутності колективу музею і відвідувачів у п’ятницю, повідомляє УП.Життя з посиланням на фейсбук-сторінку НХМУ.

Bін також квітами привітав нового керівника і зауважив, що приймав рішення не одноосібно, а спираючись на пропозицію Музейної ради.

Повідомлення про призначення з’явилось на facebook-сторінці музею, але на сайті Мінкульту текст указу ще не опублікований.

Як відомо, засідання музейної ради 7 листопада рекомендувало міністрові розглянути на посаду директора НМХУ дві кандидатури: Марини Скирди (заступник гендиректора НХМУ з науково-просвітницької роботи) та Марії Задорожної.

Кулиняк вітає новго керівника музею. Фото Влада Соделя, Комерсант-Україна

Генеральний директор НХМУ Анатолій Мельник був звільнений з посади у квітні цього року наказом Мінкульту.

Основними претендентами на заміщення вакантної посади вважалися в.о. гендиректора, власниця відомої столичної галереї Тетяна Міронова і головний зберігач музею Юлія Литвинець, але підсумки так і не були підведені.

Колектив НХМУ (61 підписів) звернувся з відкритою доповідною до міністра культури Михайла Кулиняка, в якій ідеться про конфлікт між топ-менеджментом музею і науковими співробітниками.

Дивіться на цю ж тему:

Відкритий лист колективу НХМУ до Кулиняка

Новим керівником Лаври став директор Хотинської фортеці

Для чого нам музеї? Інерція і динаміка

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.