Спецпроект

Сейф з банку віддали в музей. ФОТО

У фонд феодосійського музею грошей поступив старовинний сейф, в якому ще можуть знаходитися старовинні асигнації та інші цінні речі.

Про це пише Главное.

Директор музею Олександр Олещук каже, що вийшла ціла детективна історія: колись був загублений один з ключів, тож в банку, де він перебував, користувалися лише однією половиною захисної шафи, а іншу так ніхто і не перевірив.

Старовинний сейф фірми "Меллер Москва"

Старовинний сейф фірми "Меллер Москва" до революції знаходився на другому поверсі в будівлі по вулиці Горького, 12, де в той час діяв Всеросійський кооперативний банк. Всі наступні роки тут розміщувалися різні банківські установи.

Протягом усіх цих років сейф стояв там же, переживши і Громадянську війну, епоху становлення СРСР, Велику Вітчизняну війну, розвал Радянського Союзу, поки не став власністю "Укрсоцбанку", звідки і надійшов нещодавно в фонд музею.

Разом з сейфом в фонд музею потрапила і зв'язка ключів до нього. Однак поки вдалося відкрити лише одну стулку - ключ до другої був загублений. Найближчим часом фахівці сімферопольської фірми спробують розібратися з замком і виготовити нові ключі.

Дирекція музею очікує, що за другою стулкою і внутрішнім відділенням, яке поки також не вдалося відчинити, можуть знаходитися старовинні і цінні речі.

У майбутньому сейф відреставрують і зроблять одним з експонатів банківського залу, який передбачається за проектом реконструкції Музею грошей.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.