Спецпроект

На Дніпропетровщині втоплять автобус заради музею. ФОТО

Дніпропетровські дайвери поповнять розмальованим автобусом підводний музей на дні кар'єру в селі Новомиколаївка Дніпропетровської області.

Про це пише Комсомольская правда в Украине.

Керівник клубу дайверів, Андрій Воробйов, розповів, що автобус друзі подарували клубу друзі зі словами "дайте автобусу нове життя". Краном вони доставили автобус на берег водойми, де і розмалювали, щоб смішніше виглядав. Незважаючи на те, що габарити його невеликі, із зануренням дайверам доведеться повозитися, для цього знадобляться парашути і буксировщик.

 

У воду дайвери занурюють тільки металеві коробки, які ніяк не можуть нашкодити підводним жителям. Більш того, експонати підводного музею навіть приносять користь мешканцям затопленого кар'єра - занурені об'єкти вже обросли водоростями і прісноводними мідіями, також вони являють собою затишне містечко (серед голих гранітних стін) для риб, яких, до речі, за останні 3 роки стало набагато більше.

Зараз на дні кар'єру розташовуються 7 об'єктів - кабіна "Камаза" (на глибині 48 м), велика автоцистерна (43 м), корпус "Запорожця" (40 м), мотоцикл і велика труба (30 м), трохи вище них - пивний павільйон і "Жигулі", а на глибині 14 м буде розташовуватися автобус.

За словами Андрія Воробйова, це не просто незвичайний музей, а цілий парк для дайверів - на його базі тренуються і розважаються підводники.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.