Спецпроект

У Тбілісі протестують проти закриття Музею радянської окупації. ВІДЕО

У Тбілісі відбувся флеш-моб із вимогою не закривати Музей радянської окупації. У ньому взяли участь понад 150 студентів трьох вищих навчальних закладів і жителів Тбілісі.

Про це повідомляє Apsny.ge.

Учасники акції вишикувалися в чергу перед входом в Національний музей, частиною якого є й музей радянської окупації.

Вони мали на собі плакати "Не зачиняйте Музей радянської окупації" і "Припиніть штовхати нас назад в СРСР".

За повідомленням грузинських журналістів, раніше "один із промосковських політологів" Гулбаат Рцхіладзе запропонував створити замість Музею радянської окупації Музей радянської епохи під відкритим небом.

Можливість створення такого музей допускав раніше і міністр культури Грузії Гурам Одишарія.

Музей радянської окупації розповідає про біди, які принесло Грузії перебування у складі СРСР (1921-1991).

Подібні музеї є в Латвії (частина державного протоколу) та Україні (ініціатива громадської організації "Меморіал"). У Польщі хочуть створити музей злочинів комунізму.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.