CБУ знайшла місце поховання бійця НКВД. ФОТО

Служба безпеки України передала рідним полеглого захисника Києва відомості про місце його загибелі.

Про це повідомляє прес-служба СБУ.

"Нещодавно до Управління СБ України у м. Києві звернулися представники патріотично-пошукового об’єднання "Дніпро-Україна" з проханням допомогти розшукати рідних загиблого у роки війни бійця 227-го полку військ НКВС Єлисєєва Микити Андрійовича, - йдеться в повідомленні. - Відомості про цього воїна стали відомі ... в результаті розкопок місць боїв радянських бійців з підрозділами вермахту, які велись у кінці вересня 1941 року біля м. Березань Баришівського району Київської області".

Тут було знайдено останки 50-ти загиблих червоноармійців. Серед вцілілих документальних посвідок представники "Дніпро-України" знайшли солдатські медальйони.  Дані з них свідчили про те, що двоє із загиблих воювали у складі 227-го полку. Це – Агапов Василь Михайлович та Єлисєєв Микита Андрійович.

Пошуки рідних Агапова для пошуковців СБУ увінчалися успіхом майже відразу. Їх було знайдено у с. Ширівка Саратовської області РФ.

Місце ж проживання Єлисєєва нині не значиться на географічній карті: довоєнна станція Вечірній Кут увійшла до меж міста Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Солдат полку військ НКВД Микита Єлисєєв

До пошуків рідні Єлисєєва Управлінням СБУ у м.Києві було залучено колег з Дніпропетровська, керівництво підрозділів Міністерства внутрішніх справ, а також раду ветеранів м.Кривий Ріг.

В результаті спільної копіткої роботи встановлено племінника загиблого воїна – ним виявився мешканець Кривого Рогу – Сергій Полозов. Він передав пошуковцям довоєнну фотографію бійця та його останнього листа до матері.

Фото: прес-служба СБУ

Фото встановлено на воїнському меморіалі у с.Гатне Києво-Святошинського району Київщини, де знайшли вічний спокій герої оборони Києва.

Прес-служба зазначає, що завдяки пошуковій групі управління СБУ в Києві "вдалося повернути із забуття прізвища понад 500 загиблих правоохоронців, встановити 28 місць колишніх боїв та воїнських поховань, побудувати на них 5 обелісків та пам’ятних знаків".

Як відомо, у травні 2012 року працівники рівненського управління СБУ "з метою виховання у молоді поваги до подвигу" впорядкували радянський меморіал працівникам спецслужб, які в червні 1941-го року розстріляли в'язнів у Дубенській тюрмі, а потім потрапили в німецьку засідку.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.