Спецпроект

Кримські музеї поповнились трофеями митників

Митниця Криму передала музеям вилучені предмети, що представляють історичну та культурну цінність.

Про це пише Інтерфакс.

Кримські митники у вівторок передали трьом музеям автономії понад 50 предметів, що представляють історичну та культурну цінність, які впродовж 2011-2012 років були виявлені і вилучені фахівцями митниці на митних постах "Сімферополь-аеропорт" та "Керч".

Зокрема митники передали в Кримську республіканську установу "Центральний музей Тавриди", державний архів в Автономній Республіці Крим та в Кримську республіканську установу "Керченський історико-культурний заповідник" 51 предмет на загальну суму понад 41,7 тис грн, серед яких: монети, годинники, медалі, веретено, кадило, грамплатівки, ікони, ікони-листівки, книги, купюри і т.д.

Представники музеїв Криму висловили подяку кримським митникам.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.