У Севастополі перепоховали 16 червоноармійців

Останки 16 радянських воїнів, загиблих при обороні Севастополя в 1941-1942 роках, перепоховані на меморіальному комплексі 35-ї берегової батареї Чорноморського флоту.

Останки бійців Червоної армії були знайдені членами об'єднання пошукових загонів "Обов'язок".

"Поховання проведено в некрополі музейного комплексу "35-а батарея", - повідомив "Інтерфаксу-АВН" начальник відділу інформзабезпечення ЧФ В'ячеслав Трухачов. - У мітингу, присвяченому цій події, взяли участь родичі загиблих, відбулося відспівування за православним і мусульманським релігійним канонам".

Двоє загиблих були упізнані - за нагородами і солдатськими медальйонами. Один і з них - старший гарматний майстер Артремзаводу Чорноморського флоту Семен Прокуда, другий - червоноармієць Приморської армії Куспан Калбайдієв.

В ході траурних заходів заступник командувача Чорноморським флотом з виховної роботи капітан 1 рангу Юрій Оріхівський вручив родичам Прокуди і Калбайдієва пам'ятні жетони "Зірка заліза і крові", при виготовленні яких були використані осколки снарядів періоду оборони Севастополя під час Другої світової.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.