Росіяни забувають про сталінські репресії. СОЦІОЛОГІЯ

Більшість росіян вважають, що сталінські репресії дійсно були, і треба зберігати пам'ять про їхні жертви, проте частка таких респондентів зменшується.

Про це повідомляє "Інтерфакс" із посиланням на Фонд "Громадська думка" (ФОМ).

Згідно з результатами опитування, проведеного 21 жовтня в 100 населених пунктах 43 суб'єктів РФ серед 1500 респондентів, дві третини російських громадян (62%) згодні з тим, що в часи Сталіна в СРСР проводилися репресії.

Цей показник у порівнянні з підсумками аналогічного опитування в 2011 році знизився на тринадцять процентних пунктів (75%). Протилежної точки зору дотримуються 16% респондентів, що в два рази більше, ніж у 2011 році (8%). Не визначився зі своєю позицією кожен п'ятий (22%) учасник опитування.

Тим часом більшість опитаних респондентів (63%) підтвердили соціологам, що репресії ніяк не позначилися на їх сім'ях, торкнулися - сім'ю кожного шостого (15%). При цьому 7% повідомили, що в числі репресованих були родичі їхніх знайомих, ще 4% знають людей з подібною долею.

Як показало опитування, оцінка росіянами сталінських репресій залишається неоднозначною. Хоча половина (48%) респондентів вважають, що діям влади того часу немає виправдання, кожен третій (30%) визнав, що йому важко визначити допустимість репресій для радянської історії.

Готові виправдати дії радянських керівників 12% опитаних, 10% не визнають факт організації репресій.

В даний час дві третини росіян (60%) вважають, що День пам'яті жертв політичних репресій слід відзначати. Однак цей показник впав в порівнянні з 2011 роком на тринадцять відсотків (73%).

Проти того, щоб щорічно згадувати загиблих у період репресій, виступають 16% респондентів. Чверть (24%) не змогли однозначно відповісти на питання про необхідність проведення пам'ятних заходів.

Говорячи про майбутнє Росії, лише кожен п'ятий (20%) респондент з упевненістю заявляє, що політичні репресії в країні більше не повторяться.

Більше чверті (28%) відзначили низьку ймовірність повернення країни до сталінських методів "", 23% в перспективі цілком допускають появу нової хвилі репресій. Не змогли сформулювати свої уявлення 19% опитаних.

З 1991 року 30 жовтня в Росії відзначається День пам'яті жертв політичних репресій, які постраждали від Великого терору 1937-1938 років.

За соцопитування КМІС, проведеним  у червні 2011 року, 36% українців вважають Сталіна великим вождем.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.