Спецпроект

"Ударник" став музеєм

Історична будівля в центрі Москви, кінотеатр «Ударник», побудований в 30-ті роки минулого століття архітектором Борисом Іофаном, почав діяти в новій якості.

Про це повідомляє Радіо Свобода.

Виставкою номінантів "Премії Кандинського" тут відкрився Музей сучасного російського мистецтва. Одночасно в занедбаному пам'ятнику конструктивізму ведеться підготовка до реставраційних робіт і реконструкції.

В якості кінотеатру «Ударник» вже давно перестав існувати. Замість фільмів тут крутилася рулетка казино.

Нові господарі залишили різні нашарування. Є шари казино, наприклад, розфарбована колона і килими - це зразки симуляції розкоші. При цьому реставратори вже розкрили і частину історично справжніх шарів 30-х років. Ось в таких зонах і народжується зараз новий музей.

Таке накладення культурних і тимчасових шарів підказало розташування експонатів. Експозиція охоплює всі 4 рівня, 4 поверхи будівлі. Є підземний зал. Це простір "Крипта". Є місце, яке назвали "Зал очікування", є кінозал, і є галереї - це галерея кінозалу і бокові коридори. Все це ви зможете побачити, подорожуючи по "Ударнику". Це дуже складно організований простір.
 
З 1931 року, з самого моменту відкриття "Ударника", цей кінотеатр став центром культурного життя Москви. Тут показували великі фільми і виступали великі режисери. Перед сеансами у фойє співали зірки радянської естради. Між іншим, кінотеатр продовжував працювати навіть під час Великої Вітчизняної війни, але в 90-ті роки він був викреслений із художнього життя міста. 
 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.