На Дніпропетровщині перепоховали 35 бійців ЧА. Встановлено всі імена

На військовому меморіалі села Болтишка Криничанського району урочисто перепоховали останки 35 бійців Червоної Армії, знайдених на території району.

Пошукові роботи виконали учасники Всеукраїнського громадського об'єднання "Союз "Народна пам’ять" - історико-пошукова організація "Пошук-Дніпро".

Для історії незалежної України перепоховання значиме тим, що було встановлено імена всіх 35 солдатів. У перепохованні взяли участь пошуковці, місцеві жителі, представники районної влади, а також родичі кількох загиблих.

"Тут похований мій дід Кушнір Данило Іванович. Він пішов на війну в 39 років і зник. Після того, як прийшла похоронка, ніхто з рідних не знав, де саме він похований. Коли пошуковці нас знайшли за прізвищем, і повідомили, що їм відоме місце поховання діда, його дочка, тобто моя мама, дуже зраділа. Вона плакала, бо нарешті дочекалася…, - розповіла Анна Шапарова, онучка солдата, похованого на Дніпропетровщині. Сюди вона прибула із села Спаського Російської Федерації.

Усі бійці були знайдені в санітарному похованні 95-го окремого медичного санітарного батальйону (ОМСБ), який у листопаді 1943 року базувався на території села Єристівка Божедарівського району (нині – село Болтишка Криничанського району).

"У листопаді 1943 року під час звільнення Криничанського району на цій території проходили жорстокі бої, - розповів директор ІПО "Пошук-Дніпро" Євген Трушенко - Коли передові частини Червоної армії пройшли в напрямку Кривого Рогу, тут розмістився медсанбат, куди  привозили тяжко поранених бійців. Очевидно, він розташовувався в старій школі. А перед школою була велика поляна, де ховали померлих".  

Старожили підтвердили, що в листопаді 1943 року в школі села Єристівка розташовувався 95-й ОМСБ, а померлих від ран бійців ховали у траншеї в центральній частині Єристівки, на майданчику з виходами граніту. Місцеві жителі називали це місце Поляною.

Як зазначив заступник голови правління ВГО "Союз "Народна Пам’ять" Борис Грішних, у 2005 році санітарне поховання бійців було випадково знайдено під час робіт в Болтишському гранітному кар’єрі, а останки перенесено до тимчасової братської могили.

Згодом було проведено пошукові роботи на території кар’єру та ексгумацію останків 35 солдатів. Залишки обмундирування, взуття, набоїв, сліди прижиттєвих поранень і аналіз надання першої медичної допомоги засвідчили, що останки дійсно належать воїнам Червоної Армії.

Серед них, за словами Євгена Трушенка, було четверо офіцерів та п’ятеро сержантів.  Очевидно, солдатів тільки призвали до армії в листопаді 1943-го, і вже через три дні вони загинули.

Завдяки доньці одного із похованих тут солдатів, яка шукала свого батька, Олександра Васильовича Пархоменка, вдалося встановити особи та відновити історію загибелі всіх похованих у братській могилі.

На початку цього року Людмила Пархоменко звернулася до пошуковців ІПО "Пошук-Дніпро" з проханням допомогти розшукати могилу батька. В ході архівних досліджень пошуковці знайшли відскановану копію Книги поховань 95-го ОМСБ, за якою було встановлено особи всіх 35-ти бійців Червоної Армії, похованих у селі Єристівка (Болтишка).

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.