Спецпроект

Російські федеральні музеї працюватимуть допізна

З 1 січня 2013 року всі федеральні музеї Росії в один з будніх днів тижня працюватимуть до 21.00. Відповідний наказ російського міністра культури вже підписаний.

Про це пишуть Известия

Москва вже вибрала день для подібних заходів - четвер. Міські музеї Москви вже працюють у такому режимі з 1 січня 2012 року. Але найбільші музеї російської столиці - Третьяковка, музей ім. А.С. Пушкіна, Політехнічний, Історичний та інші - знаходяться у федеральному підпорядкуванні.

Регіони виберуть будні дні для пізньої роботи музеїв самостійно. З 3 жовтня Ермітаж у Санкт-Петербурзі по середах працює до 21.00.

Низка федеральних музеїв в Москві вже перейшли на продовжену роботу, але більшість з них зміну свого розкладу не афішують. По четвергах вже працюють допізна Історичний музей, Музей Сходу, Всеросійський музей декоративно-прикладного та народного мистецтва, а також Музей образотворчих мистецтв імені А.С. Пушкіна.

Додаткового фінансування у зв'язку з продовженням годин роботи установи культури не отримають. 

Міністерство запропонувало музеям продумати програму вечірніх тематичних заходів, які зможуть залучити відвідувачів в "продовжені дні".

З усіх федеральних музеїв в Москві на продовжений режим не перейдуть тільки Музеї Московського Кремля. По четвергах вхід в Кремль взагалі традиційно закритий, а в інші будні дні він продовжить працювати для відвідувачів до 18.00.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.