АНОНС: конференція дослідників історії УГКЦ

19-20 жовтня у Львові відбудеться міжнародна наукова конференція з нагоди 20-ї річниці заснування Інституту історії Церкви УКУ.

Міжнародні експерти аналізуватимуть перспективи та стан досліджень історії греко-католицьких Церков в умовах тоталітарних режимів у Центрально-Східній Європі у другій половині XXст.

Учасниками конференції стануть доповідачі з Польщі, Росії, Словаччини та різних міст України.

Проведення заходу, за словами керівника Інституту о. д-ра Андрія Михалейка, дозволить не просто представити окремі теми, а й стане спробою оцінити з різних перспектив те, що було досягнуто в історіографії, збиранні та опрацюванні джерел, а також визначити перспективні теми подальших наукових досліджень.

"Інситут історії Церкви (ІІЦ) – це живий місток між представниками катакомбної Церкви та сучасним поколінням, –  наголошує о. д-р Андрій Михалейко. – Тому під час конференції ми маємо на меті також налагодити нові форми співпраці з іншими інституціями та науковцями, які займаються цією ж тематикою, і не обмежуються лише регіоном Галичини".

На думку проректора УКУ, керівника ІІЦ (2002-2008 рр.) Олега Турія, найбільшим і найважливішим проектом Інституту історії Церкви стало створення архіву усних інтерв’ю про релігійні переслідування у Західній Україні.

Сьогодні архів, який налічує понад 2 тисячі аудіоінтерв’ю, 100 відеоінтерв’ю, більше 5 тисяч фото, скільки ж документів, 700 музейних речей, активно поповнюється, а його матеріали опрацьовують молоді дослідники.

Додамо, що у рамках дводенної конференції Інституту історії Церкви УКУ відбудуться три тематичні наукові сесії: "Переслідування і підпільна діяльність греко-католиків Галицької митрополії", "Переслідування і підпільна діяльність греко-католиків Мукачівської та Пряшівської єпархій", "Мученики й ісповідники віри".

Детальна програма на сайті УКУ.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.