"Регіонали" хочуть пам'ятник Столипіну в Києві. ФОТО

Група народних депутатів подала запит у міністерства і відомства з пропозицією розглянути можливість відновлення в Києві пам'ятника прем'єр-міністру Російської імперії Петру Столипіну. За "роль у державному розвитку".

Автори запиту - депутати ВР з фракції Партії регіонів Едуард Прутнік, Валерій Бондик, Олексій Плотніков, Валерій Коновалюк, Віктор Бондаренко і Олег Царьов (останній відомий боротьбою з львівським рестораном "Криївка).

Нардепи пояснюють свою ініціативу суспільним інтересом, а також "поверненням до витоків історичного розвитку Києва і України, відновленням історичної пам'яті шляхом відтворення пам'ятників, які існували раніше, і враховуючи безсумнівну роль Петра Столипіна в державному розвитку".

За словами Прутніка, його міжнародний фонд "Единый мир" виступив з ініціативою організації всеукраїнського відкритого конкурсу скульпторів зі створення проекту відновлення пам'ятника Столипіну в Києві.

 Так виглядав пам'ятник Столипіну на Хрещатику. Напис ліворуч: "Петру Аркадьевичу Столыпину - русскie люди". Напис над фігурою вітязя: "Вамъ нужны великiя потрясенiя, - намъ нужна великая Россiя".

Також фонд звернувся до Державної архівної служби України з пропозицією про проведення виставки і друку збірника-буклету архівних документів, матеріалів, фотографій, присвячених пам'яті Столипіна, а також його перебуванню в Києві.

Депутати пропонують обговорити проект відтворення пам'ятника Столипіну на спеціальній сторінці у "Фейсбуку".

Пам'ятник Столипіну в Києві знаходився на Хрещатику навпроти міської думи (нинішній Майдан Незалежності). Його встановили в 1913 році, а після Лютневої революції 1917-го революційна маніфестація киян знесла пам'ятник під час іпровізованого "народного трибуналу".

Як відомо, в січні цього року комісія Київради з питань культури і туризму не підтримала пропозицію міністерства культури РФ прийняти в дар пам'ятник Столипіну.

16 березня 1917 року. В рамках підготовки до Свята свободи пам'ятник було знесено як символ імперської політики царату

У вересні 2011 року прем'єр-міністр Микола Азаров назвав Столипіна "видатним реформатором". Тоді ж група громадян на чолі з російським режисером Нікітою Міхалковим встановила на будинку, де помер Столипін (вулиця Гончара, 33) пам'ятну дошку.

Встановити пам'ятник Столипіну також планує харківський мер Геннадій Кернес. 

Петро Столипін (1862-1911) - міністр внутрішніх справ і прем′єр-міністр Російської імперії (1906-1911). Проводив жорстку політику на укріплення самодержавства. Розпустив Думу, увів військово-польові суди, обмежував політичні свободи, проголошені царським маніфестом від 17 жовтня 1905 року.

Розпочав аграрну реформу, яка мала виховати в Росії міцного селянина-господарника, але не встиг довести її до кінця. Будучи російським націоналістом, вів боротьбу з національними автономіями. За кілька місяців до смерті заявив, що поки він живий, пам'ятника Шевченку в Києві не буде.

Убитий у Київському оперному театрі терористом-есером. Похований у Печерській Лаврі.

Історична Правда

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.