Спецпроект

Садиба "Останкіно" три роки існуватиме лише в 3D. ФОТО

Комплексна реставрація московського музею-садиби "Останкіно" почнеться в 2013 році і закінчиться в 2015-му. Передбачається, що роботи обійдуться в 2,5 мільярда рублів.

Про це пише Лента.ru

Рішення про проведення реставрації садиби було прийнято в 2009 році, однак протягом останніх трьох років проводилися тільки незначні протиаварійні  роботи.

Нині  колекція музею "Останкіно" становить близько 3,5 тисячі експонатів, серед них - пам'ятники декоративно-прикладного мистецтва, а також живопис XVII - XVIII століть.

На час реставрації велика частина об'єктів буде вивезена в інші музеї - в "Царицино", садиби "Коломенське" і "Любліно", в музейний центр "Робітник і колгоспниця" і в музей-садибу "Остафьєво".

На початку 2012 року повідомлялося, що будівля знаходиться в поганому стані через гниття основних конструкцій, а також існує небезпека обвалення покрівлі та фундаменту садиби. Взимку будівлю було вирішено накрити спеціальною конструкцією, щоб захистити від атмосферних опадів.

Музей-садиба "Останкіно" є не тільки пам'ятником архітектури, але й садово-паркового мистецтва. Перед садибою розбито "Розважальний сад", який відтворює парк межі XVIII-XIX століть, що поєднував в собі елементи регулярного і пейзажного парків.

Центральною визначною пам'яткою "Останкіно" є Палац-театр, побудований в кінці XVIII століття.

 

 

Фасад садиби"Останкіно". Фото ostankino-museum.ru

Перед закриттям музею-садиби в "Останкіно" на замовлення московського департаменту культури була зроблена 3D зйомка для того, аби можна було подивитися на інтер'єри садиби і навколишній її парк поки вони закриті.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.