На Закарпатті знайшли останки солдатів Четвертого Українського

Поблизу селища Ясіня Рахівського району Закарпатської області пошуковці виявили останки близько 20 радянських солдатів.

Про це ІП повідомила прес-служба громадського об'єднання "Союз "Народна пам'ять".

Загиблих воїнів було знайдено під час пошукової експедиції за участю організацій "Пошук-Захід" (Ужгород), "Пошук-Дніпро" (Дніпропетровськ) та "Обеліск" (Київ).

На гірських схилах Карпат пошуковці виявили останки близько 20 солдатів. Точну кількість буде встановлено після ексгумації.

"Перші кістки військовослужбовців  знайшли діти – двоє школярів, що пішли по гриби, - розповів очільник ПО "Пошук-Захід" Олександр Русин. - Про цю знахідку нам повідомила Рахівська районна рада. Тому була організована розвідувальна пошукова експедиція. Вона відкрила нам ще одну невивчену сторінку історії Великої Вітчизняної війни".

Солдати загинули під час боїв Четвертого Українського фронту, який проривався крізь угорську оборону.

 Фото: ГО "СНП"

Угорська лінія оборони мала 36 залізобетонних сховищ,  32 доти і дзоти, 53 кулеметні позиції, 8 тисяч метрів траншей та 12 тисяч метрів колючого дроту під напругою в три тисячі вольт.

Наприкінці вересня 1944 року солдати 17-го Окремого Гвардійського стрілецького корпусу Червоної армії брали штурмом угорські опорні пункти. Місцеві жителі допомагали визволителям, як могли: проводили горами в тил ворога, опікувалися хворими.  

14 жовтня Ясіня була звільнена від окупантів. У боях за населений пункт загинуло близько 500 солдатів та офіцерів.

Про жорстокі бої свідчить виявлена пошуковцями в тісній координації з місцевим підрозділом МНС велика кількість патронів, протипіхотних мін та гранат. Їх було знешкоджено працівниками підрозділу МНС.

 

Найвища точка, на якій працювали пошуковці – 1 431 метр над рівнем моря. На цих висотах пошуковці виявили чотири різних поховання солдатів Червоної армії.

Зі слів членів експедиції, попередньо вони були спаплюжені та пограбовані мародерами. Про це свідчить неанатомічне розташування останків, а також майже повна відсутність особистих речей. Їхні залишки – це те, що не забрала мародерська рука: три натільні іконки у вигляді медальйонів, ґудзики від шинелі, фрагменти портупеї та ременів, ложка, запальничка тощо.

"На жаль, ми знову стикаємося з цинізмом мародерів, для яких жодного значення не має ані історія, яку вони знищують, ані душі солдатів, які вони оскверняють, - зазначив перший заступник голови правління ГО "Союз "Народна Пам’ять" Володимир Дорофєєв. - Мародери позбавляють нас можливості встановити імена загиблих бійців за їхніми особистими речами".

Дивіться також: "Як на Закарпатті знайшли останки солдатів Карпатської України. ФОТО"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.