Спецпроект

В київському резервуарі каналізації незабаром буде музей

На цьому тижні "Київводоканалу" виповнюється 140 років. На честь круглої дати комунальники за один тиждень вирішили відкрити відразу 2 тематичних музею - лічильників та каналізації.

Про це пише Українська правда. Київ.

Музей лічильників розмістився на вул. Електротехнічній, 10, в будівлі, де знаходиться діючий розрахунковий департамент. Тут покажуть сотню різних лічильників води, найстарішому з яких - 120 років! Серед "фішок" виставки - апарат, який важить воду не кубометрами і літрами, а відрами! Найцікавіше, що комунальники перевірили всі експонати на "дієвість". Виявилося, що навіть найбільш давні лічильники все ще взмозі точно відміряти воду.
 
Музей каналізації відкриється на Харківському шосе, 50а, у колишньому резервуарі насосній каналізаційній станції, в четвер, 4 жовтня. Ця експозиція буде поділена на 2 частини. Перша - історична, з величезною кількістю ретро-фото розвитку світової та київської каналізації, де відвідувачам розкажуть і покажуть перші в світі громадський туалет і систему зливів в Карфагені. Друга - технічна, де на огляд виставлять одну з найстаріших дерев'яних труб з 200-річною історією, незвичайні каналізаційні люки і навіть апарати, якими в різні часи чистили каналізацію. У вигляді бонусу - фото та інсталяції найдивніших речей, які коли-небудь знаходили під люками - від поросяти вагою в центнер до бампера від авто.
 
У перші місяці роботи вхід в обидва музеї буде безкоштовним. Щоправда, в невеликі приміщення багато відвідувачів не помістяться, але групи по 15 чоловік вже запрошують замовляти екскурсії. Після за вхід встановлять невелику плату, а виручені гроші пустять на розширення експозиції

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.