Спецпроект

Чупакабру увіковічили в музеї. ФОТО

Експозицію, присвячену загадковій тварині, створив учитель біології з міста Ромни і розмістив її в школі. Музей чупакабри - перший і поки єдиний в Україні.

Про це пише Donbass.ua

Під час численних експедицій дослідник зібрав чимало матеріалів і речей, які мають пряме відношення до чупакабри. Тому й вирішив створити в шкільному музеї кріптозоологіческій розділ. 

Література, газетні публікації, фото та відео загадкового звіра, сліди від кігтів на кролячіх клітках, звіти експедицій - усим, що стосується загадкової чупакабри, цікавляться не лише школярі, але й їхні батьки. Директор школи хоч і не вірить в існування цього звіра, але, каже, що і сама була б не проти зловити його на "живця".

Побачити живу істоту на власні очі поки не вдалося і досліднику. Втім, Володимир Літовака сподівається, що вийти на неї рано чи пізно вдасться. Найціннішим експонатом експозиції він вважає землю з місця, де було вбито істоту. Вчитель біології сподівається вже незабаром надати вченим незаперечні докази того, що чупакабра дійсно існує.

Макет істоти з музею

 

Легенда про чупакабру бере свій початок в 1950-х роках, коли в Пуерто-Ріко виявили декількох мертвих кіз, у яких нібито була висмоктана кров. У середині 1990-х років легенда набула широкого поширення, в основному завдяки телебаченню та інтернету. У 1995 році з'явилися описи чупакабри як двоногої істоти заввишки близько метра, покритого світлим волоссям. На початку 2000-х років чупакабру вже описували переважно як чотириногу істоту, схожу на собаку або койота.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.