Спецпроект

Про те, як музей з музеєм посварились. ФОТО

Єдиний на пострадянському просторі Музей дельтапланеризму у Феодосії відстояв своє приміщення і надалі зможе приймати відвідувачів за звичним адресою.

Про це пише Kafanews.

 

Історія протистояння двох музеїв почалась з того, що представники громадської організації "Музей дельтапланеризму" заявили, що колишній директор установи Олександр Олещук, який також є засновником Музею грошей, що знаходиться під одним дахом з галереєю дельтапланерного спорту, довів його приміщення до аварійного стану. Наявні там експонати керівництво вивезло в іншу будівлю, поклавши тим самим початок нової експозиції, а за рахунок старого приміщення планувалося розширити Музей грошей.

Члени громадської організації були не згодні з переїздом і відстояли право Музею знаходитися в тій будівлі, де й колись. Врешті-решт стало відомо, що керівництво Музею грошей не тільки доклало зусиль до передислокації дельтапланерної експозиції, оголосило приміщення аварійним, але і юридично ліквідувало громадську організацію "Музей дельтапланеризму". Її колишнім членам довелося створювати організацію заново.

Відмова від переїзду вони мотивували тим, що нове приміщення знаходиться далеко від центру і не може служити для створення повноцінної виставки. На їх погляд, якщо Музей залишиться в будівлі по вулиці Куйбишева, в центральній частині Феодосії, там будуть збережені умови для теоретичних занять з дітьми.

Будівля музею - "яблуко розбрату"


У найближчому майбутньому планується провести повторне відкриття повернутого в рідні стіни музею.

 

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.