Спецпроект

На Харківщині відкрився перший в Україні Музей оптичного скла. ФОТО

У Музеї оптики представлено понад 400 екземплярів, зібраних з двох ізюмських підприємств - казенного приладобудівного заводу, який спеціалізується на військовій продукції, і заводу офтальмологічної лінзи, що випускав окуляри (зараз він не працює).

Про це повідомляє Комсомольська правда в Україні.

Одних тільки окулярів з незвичайним склом в новоствореному музеї зібрано більше сотні. А ще тут є маяк, подібний до того, які стояли в акваторіях морів і океанів СРСР, і оптичне обладнання для ЦУП на Байконурі.

У 1923 році в невеликому місті Ізюм Харківської області зварили перше в Радянському Союзі оптичне скло, і з тих пір без продукції ізюмських скловарів не обходилася ні вітчизняна оборонна галузь, ні космонавтика, ні повсякденне життя. Частина виробництва, працююча на воєнпром, засекречена досі. А все, що стало історією, майстри показують в Музеї оптики, який відкрився на території приладобудівного заводу.

Одних тільки окулярів з незвичайним склом зібрано більше сотні. А ще тут є маяк, подібний до того, які стояли в акваторіях морів і океанів СРСР, і оптичне обладнання для ЦУП на Байконурі.

Зразки першої продукції підприємства не збереглися. Найстаріший наш експонат - бінокль, зроблений на початку 1940-х, який пройшов усю війну. Зате тут можна побачити зразки скла, з якого зроблені знамениті кремлівські зірки. Коли на початку 30-х років нова радянська влада задумала замінити імперських орлів на верхівках п'яти веж Кремля новими символами, перші зірки зробили з уральських самоцвітів. Але всього через рік вони потьмяніли і "згасли". Це помітили напередодні 20-річчя Жовтня, в 1936 році. Уряд СРСР підняло на ноги всю промисловість країни - необхідно було терміново винайти легкий і міцний матеріал красивого рубінового кольору. Потрібний сплав розробили ізюмські скловари.

Скло вийшло насиченого червоного кольору товщиною всього 6-8 сантиметрів. Подібна технологія в ті роки стала справжньою революцією в скловарстві. Адже раніше до сплаву додавали золото або мідь, і він був і гірше, і дорожче.

Самі зірки виплавили на Донбасі - на заводі "Автоскло" в Костянтинівці. В Ізюмі не знайшлося печі потрібного розміру, адже "розмах променів" мінімум - три метри, а максимум - майже чотири.

Зірки з ізюмського скла "горіли" на кремлівських вежах близько десяти років. Під час Великої Вітчизняної їх загасили і зачохлили, через те, що вони були хорошою мішенню для німецької авіації. Але під час оборони Москви зірки все ж були пошкоджені, і після перемоги їх оновлювали.

Зірки на п'яти баштах московського Кремля так яскраво горять завдяки зусиллям ізюмських скловарів

.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.