Спецпроект

США ЗНАЛИ ПРО КАТИНЬ, АЛЕ МОВЧАЛИ

Національний архів США сьогодні опублікував розсекречені документи, які стосуються Катинської трагедії. За цими даними, Білий дім знав, що злочин було скоєно радянським НКВД.

Про це повідомляє "Німецька хвиля".

У документах, обсягом понад тисячу сторінок, йдеться про висновки одного з комітетів Конгресу США, котрий у 1951 році досліджував справу масового розстрілу польських офіцерів у Катинському лісі.

Документи оприлюднено за поданням двох конгресменів, які звернулися з листом до президента США Барака Обами від імені центру "Катинська рада".

Як повідомила агенція Associated Press, двоє американських полонених, яким нацисти у травні 1943 року показали масові захоронення в Катині, передали США зашифровану інформацію про цей злочин.

Один із цих полонених, підполковник Джон Ван-Влієт-молодший, відправив два повідомлення у службу розвідки США - в 1944 і 1950 рр. Одне з цих повідомлень таємничим чином зникло, повідомляє агенція.

За даними Національного архіву, у підсумковому звіті комітет дійшов висновку, що за масові вбивства відповідальний Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВД) СРСР.

З документів випливає, що адміністрації тодішнього президента Рузвельта було відомо про роль СРСР у справі вбивства 22 тисяч громадян Польщі.

Комітет 1952 року також порадив американському урядові звернутися з позовом проти Радянського Союзу до міжнародного трибуналу, однак цю рекомендацію так і не було виконано.

Питання, чи тодішній американський уряд приховав провину Радянського Союзу, щоб не розлютити радянського керманича Йосипа Сталіна, у документах "прояснюється менш однозначно", йдеться в заяві Національного архіву.

Після Другої світової війни деякі американські чиновники ініціювали створення спеціального слідчого комітету Конгресу для вивчення справи масових розстрілів польських офіцерів у Катині у 1940 році.

Як відомо, восени 1939 року радянські війська за наказом Сталіна вивезли в СРСР офіцерів та представників інтелігенції, які були громадянами міжвоєнної Польщі - загалом понад 20 тисяч чоловік.

Переважну більшість із них співробітники НКВД розстріляли у Катинських лісах під Смоленськом та інших регіонах СРСР, в тому числі й на території України.

В радянські часи вважалося, що розстріли польських громадян здійснили нацисти. У листопаді 2010 року Держдума РФ визнала, що катинський злочин був здійснений за прямою вказівкою Сталіна та інших радянських керівників.

У січні 2011 року Верховний Суд РФ визнав законним засекречення документів Катинської справи.

У грудні 2011 року ФСБ відмовилася реабілітувати жертв Катинської трагедії, про що просили родичі загиблих.

У квітні 2012 року Європейський суд з прав людини визнав катинські розстріли військовим злочином.

Детальніше про масові убивства 1940 року читайте за темою "Катинь"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.