Росія оголосила українського журналіста та історика persona non grata

Учаснику української делегації до Карелії журналістові Сергієві Шевченку не дозволили в'їзд на територію Російської Федерації.

Про цей інцидент повідомляє сайт Товариства "Меморіал". Кілька днів тому в традиційну прощу до місця загибелі видатних представників національної інтелігенції у Карелії вирушили 28 осіб.

В урочищі Сандармох Медвежегорського району майже 75 років тому - в листопаді 1937-го за чотири дні таємно ростріляли 1111 в'язнів соловецького етапу.

Серед замордованих - цвіт українського відродження початку ХХ ст. - письменники Валер'ян Підмогильний, Микола Зеров, Григорій Епік, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, режисер Лесь Курбас, історик Сергій Грушевський (брат президента УНР Михайла Грушевського), урядовці УНР, громадські й церковні діячі, вчені, військові. 

Де наші кістки - там і Україна. Враження учасника Соловецької прощі

На яких підставах відмовили у в'їзді Сергію Шевченку, наразі не відомо. На всі питання прикордонники відказували, що не зобов'язані нічого пояснювати.

До цього жодних проблем з перетином кордону журналіст не мав: він сім разів відвідував Карелію, зокрема й Соловки, є автором низки книг про трагедію Сандармоху, а також численних статей в періодиці.

Питання до російського МЗС, яке в односторонньому порядку застосувало "чорні списки" - таємний перелік громадян України, перебування яких на території Російської Федерації небажане.

1111 трупів. Повний список розстріляних під Сандармохом

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.