Спецпроект

ЗВІЛЬНЕНО ГЕНДИРЕКТОРА ЛАВРИ

Міністерство культури звільнило з посади гендиректора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Вікторію Лісничу.

Про це повідомляє УП з посиланням на прес-службу Міністерства культури.

"Наказом Міністерства культури від 9 серпня 2012 року №656/0/17-12 Ліснича Вікторія Миколаївна звільнена з посади генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника", - сказано в документі.

"Матеріали перевірки будуть передані до правоохоронних органів", - додається у документі.

У повідомленні нагадується, що 31 липня Кулиняк провів зустріч з Лісничою та співробітниками Заповідника. На ній Лісничій було винесено догану та їй була поставлена вимога усунути недоліки.

На виконання вказаних рекомендацій така перевірка була проведена 9 серпня співробітниками відділу кадрової роботи та державної служби Мінкультури спільно з працівниками відділу внутрішнього аудиту.

"В ході перевірки з`ясувалося, що замість виправлення недоліків у роботі, Вікторія Ліснича припустилася ще більш грубих порушень чинного трудового законодавства та умов контракту між нею та Міністерством", - зазначається в документі.

"Так, 31 липня Ліснича видала накази про звільнення чотирьох працівників Заповідника. Підставою для звільнення в наказах вказано протокол наради з Міністром. Проте у відділі кадрів та у відділі діловодства Заповідника протокол наради відсутній", - сказано в повідомленні.

"Перевіркою виявлений факт підробки заяв про звільнення за згодою сторін двох працівників,  датованих 3 серпня 2012 року", - також сказано в повідомленні.

Також зазначається, що "накази щодо нарахування та виплати доплат до зарплати та премій окремим працівникам видавалися без обґрунтування підстав для вказаних виплат".

"Гендиректору, без погодження з Міністерством, в порушення умов контракту та з порушенням законодавства по оплаті праці виплачувалася премія у розмірі середньомісячної заробітної плати", - додається в документі.

У повідомленні також зазначається, що в день перевірки Ліснича без повідомлення була відсутня на робочому місці, чим порушила контракт з міністерством.

Водночас, 10 серпня виконуючою обов`язки генерального директора заповідника призначили Наталію Клименко.

Згідно з повідомленням прес-служби Мінкульту, Клименко – музейник із 35-річним стажем. У 1977 році вона працювала старшим науковим співробітником Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.

З серпня 1977-го по 2012 рік іі трудова діяльність пов`язана з Державним музеєм Тараса Шевченка, в якому вона починала як науковий співробітник, а з грудня 2005-го по січень 2012-го очолювала музей на посаді гендиректора.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.