Спецпроект

З Національного художнього музею звільнився ще й замдиректора

Заступник гендиректора Національного художнього музею України з економічних питань Микола Скиба звільнився зі своєї посади, через протиріччя з гендиректором музею.

Про це йдеться в його пояснювальній записці міністру культури Михайлу Кулиняку, яку він оприлюднив на власній сторінці в мережі Facebook, повідомляє УП.Життя.

"27 липня 2012 року я подав заяву про звільнення за власним бажанням з посади заступника гендиректора з економічних питань Національного художнього музею України. Таке рішення зумовлене несприятливим психологічним кліматом і низкою загрозливих тенденцій, які останнім часом набули в НХМУ незворотного характеру", - заявив він.

Скиба вказує, що "корінь проблеми було закладено ще попереднім гендиректором музею А.Мельником та поглиблено призначенням на посаду в. о. гендиректора музею Тетяни Міронової".

"За півроку перебування Міронової на згаданій посаді їй не вдалося організувати ефективну роботу колективу. Розподіл повноважень, обов’язків і доручень між заступниками директора і керівниками структурних підрозділів музею відбувається вкрай непропорційно, і, судячи з багатьох ознак, за принципом особистої лояльності, а не фахових якостей та посадових обов’язків", - заявив музейник.

"Внаслідок цього одні вимушені нести навантаження, яке значно перевищує обсяг посадових обов’язків, інші виконують суто "презентаційні" функції. Згадане унеможливлює вчасне і якісне виконання завдань, які постають перед музеєм", - вважає він.

"Від обговорення та ухвалення управлінських рішень фактично усунуто таких висококваліфікованих і шанованих колективом співробітників як головного зберігача фондів Ю.Литвинець і заступника гендиректора з науково-просвітницької роботи М.Скирду. В окремих випадках трапляється, що їм перешкоджають виконувати їхні прямі службові обов’язки", - зазначив Скиба.

"Припускаю, що мої твердження мають суб’єктивний і однобічний характер, однак, навіть якщо і так, моє сприйняття ситуації породжене об'єктивними і не залежними від мене обставинами", - додав він.

Як відомо, раніше у зв’язку зі скандалом про підроблені картини музею, які були знайдені в стінах Кабінету Міністрів, був звільнений гендиректор музею Мельник.

Керівником музею тимчасово призначили галеристку Міронову.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.