Будівля Національного художнього музею - під загрозою?

Колектив Національного художнього музею України боїться, що споруда закладу буде пошкоджена внаслідок будівництва по сусідству 10-поверхівки. Висотку збудують на місці історичного будиночку, де в часи СРСР був центр рухівського самвидаву.

Про це з посиланням на колектив музею повідомив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

За словами депутата, музейники звернулися з проханням запобігти будівництву, яке планується на місці історичного двоповерхового будиночка за адресою пров. Музейний, 8A - там хочуть побудувати 10-поверхову адміністративну споруду з підземним двоповерховим паркінгом.

Будівництво музею свого часу відбувалося на болотистій ділянці, де архітектору В. Городецькому довелося зводити штучний мурований насип, а стіни музею підпирати контрфорсами.

Крім того, охоронна зона музею складає 30 метрів. Майбутню споруду відділяє від музею всього 10 м.

 Фрагмент поштівки початку XX сторіччя. Музей щойно побудовано. Будинки за нинішньою адресою пров. Музейний, 8 - праворуч. Фото: ЖЖ Михайла Кальницького

Через це зазначене будівництво унеможливить доступ до лекційної зали музею, вхід і вікна якої виходять безпосередньо на будівельний майданчик. А також призведе до транспортного колапсу на Музейному провулку, де й так постійно виникають затори, а тротуари зайняті парковками.

 Музей позначений номером 6. Жовтим позначено місце планованого будівництва

"Я попереджав про небезпеку знесення історичного двоповерхового будиночка, на що влада не відреагувала, - заявив Бригинець. - Як виявилося, забудовнику, напевно, дозволяють діяти далі в розрахунку на те, що скоро впаде і Музей, землю під яким можна буде забудувати ще однією висоткою".

Старовинна будівля на Музейному, 8А була облицьована сучасною плиткою

Фасадна будівля у Музейному провулку, 8-а (колишній житловий будинок 1819 р. побудови) 1994 року була визнана щойно виявленим об’єктом культурної спадщини.

15 квітня 2008 р. наказом Міністерства культури і туризму України її визнали такою, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. В 2009 році КМДА прийняла розпорядження, яким було вирішено розібрати історичний будинок.

В 1990-1991 роках в цій будівлі містився інформаційний центр Руху (Рухінформцентр) - центр тодішньої опозиційної преси і самвидаву. Тут діяло також Товариство української мови ім. Тараса Шевченка "Просвіта".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.