ПІД АНДРІЇВСЬКОЮ ЦЕРКВОЮ ЗСУНУВСЯ СХИЛ. Оновлено о 12:00

У Києві під Андріївською церквою зсунувся ґрунт: оглядовий майданчик з боку Дніпра повис у повітрі, проте для туристів двері церкви відчинені.

 

Місце ж обвалу замасковане спеціальною сіткою, повідомляє УП.Київ із посиланням на ТСН.

Землею, яка зсунулася з пагорба, завалило весь тротуар на маленькій алеї художників – бічному провулку Андріївського узвозу.

Це сталося вночі 29 червня, але о дев'ятій ранку прибирання ще ніхто не починав. Тому сотні кілограмів ґрунту взялися прибирати художники.

Вони прийшли вранці на роботу, а на своїх місцях побачили купи глини та тріщини на опорних стовпах.

Художники, які працюють тут роками, кажуть, що ґрунт поплив після того, як звідси прибрали дерева, які корінням утримували землю. А обвал може статися на тому місці, де тисячами гуляють люди.

Можливою причиною зсуву ґрунту є недотримання рекомендацій з облаштування дренажної системи пагорба.

 

Про це заявив головний геолог - начальник геологічного відділу КП "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт" Василь Боковий після огляду пагорба, пише "Комерсант".

Боковий повідомив, що при проектуванні робіт із ними не було узгоджене питання про відведення дренажних і поверхневих вод.

"У нас були вимоги щодо збільшення приблизно в півтора рази діаметра системи для прийому води. Але точка зору наших фахівців не була врахована", - заявив Боковий.

За його словами, якщо роботи в терміновому порядку не будуть закінчені, то може відбутися подальше обвалення пагорба.

Перший заступник гендиректора заповідника "Софія Київська" Вадим Кириленко стверджує, що роботи по зміцненню пагорба через брак коштів виконані на 70%.

"Після дощів на ділянці площею 3 квадратні метри сповз насипний ґрунт. Це сталося тому, що роботи зі зміцнення пагорба в цьому році не були профінансовані", - заявив Кириленко.

За його словами, за умови повного фінансування зміцнення пагорба може бути завершене протягом двох місяців.

У свою чергу колишній генеральний директор "Софії Київської" Неля Куковальська, яка покинула цей пост кілька тижнів тому, вважає, що Андріївській церкві ніщо не загрожує.

"Перед Євро-2012 всі поспішали і не зовсім добре утрамбували ґрунт. Через дощі саме він трохи сповз. Необхідно всього лише доробити роботи відповідно до технології", - пояснила вона.

За словами Куковальської, згідно з проектом благоустрою, біля Андріївської церкви висадять кущі й дерева, кореневі системи яких будуть утримувати схил.

 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.