Спецпроект

Звільнили директора музею "Київська фортеця"

Голова комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець заявляє, що В’ячеслава Кулинича звільнено з посади директора Національного історико-архітектурного музею ”Київська фортеця”.

Про це Бригинець написав у своєму блозі.

”Щойно звільнили з посади директора Національного історико-архітектурного музею "Київська фортеця" В.Кулинича, який відстоював її як лев. Отакі реалії… Боюсь, що тепер від Київської фортеці нічого не залишиться”, - заявив депутат.

Нагадаємо, що 9 липня В'ячеслав Кулинич заявив, що управління культури КМДА вимагає звільнення його з посади у зв`язку з відмовою виконувати рішення Київради про передачу в оренду на 49 років одного з приміщень музею.

”Я відмовився і не допустив на територію музею комісію з передачі башти № 4 в оренду. Начальник головного управління культури вимагала, щоб я написав заяву про звільнення”, - сказав Кулинич.

Директор музею підкреслив, що відмовився залишати посаду: ”Я - киянин, і як громадянин України вважаю, що ми не можемо залишати після себе пустелю, якщо це навіть загрожує мені, моїм близьким і співробітникам, ми не залишимо свого посту. Ми не боїмося погроз, і будемо відновлювати і відстоювати наші пам`ятки, до речі, виконуючи доручення діючого Президента і його адміністрації”.

Кулинич також повідомив, що керівництво ”Київської фортеці” звернулося до Окружного адміністративного суду Києва з позовом щодо оскарження рішення Київради про передачу ”Музею історичного культурного надбання ПЛАТАР” приміщення у нежитловому будинку на вулиці Старонаводницькій, 2-а.

Як відомо, у попередньому проекті бюджету Києва на 2012 рік фінансів на охорону музеїв Києва передбачено не було.  Для охорони музеїв в 2012 році необхідно 8,5 млн. грн., з них - 4 млн. грн. на охорону історико-архітектурного пам´ятника-музею "Київська фортеця".

Під час підготовки НСК "Олімпійський" до проведення Євро-2012 в Україні працівники музею скаржилися, що земельні роботи з оформлення прилеглої території стадіону зачіпають територію "фортеці" і можуть призвести до її подальшого руйнування.

Київська фортеця є одним із претендентів на звання "7 чудес України" в категорії "фортеці". Це найбільше земляне укріплення в Європі.

Як відомо, на початку року Мінкульт звільнив ряд керівників провідних музеїв. Серед них було звільнено й генерального директора Національного заповідника "Софія Київська" Нелю Куковальську.

Також звільнили генерального директора Національного музею Тараса Шевченка Наталю Клименко. Її місце посів Дмитро Стус.

Було змінено й керівництво Національного музею народної архітектури та побуту в Пирогово.

Читайте також: "Музейний заколот. Про звільнення і призначення чільних кадрів галузі"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.