МУЗЕЇ УКРАЇНИ ЗАКЛИКАЮТЬ ПАРТІЇ ВЗЯТИ У СПИСОК СВОГО ЛОБІСТА

Представники музеїв України закликали партії, які йдуть восени на вибори, включити до виборчих списків кандидата, обраного музеями на галузевих "праймеріз".

Про це йдеться у відкритиму листі представників галузі.

Лист опублікований від ініціативної групи у складі 23 осіб, до якої увійшли керівники та співробітники 19 музеїв з Києва, Одеси, Дніпропетровська, Львова, Чернігова, Рівного, Кіровограда, Чернівців, Донецька та Тернопільщини, а також представники музейних організацій – Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ІСОМ), Українського центру розвитку музейної справи, Асоціації працівників музеїв технічного профілю, Львівської міської громадської організації "Асоціація музеїв і галерей" тощо.

Звернення стало результатом інтенсивної дискусії серед музеїв, яка проходила впродовж першої половини червня.

Представники музейної спільноти у своєму зверненні наголошують, що музеї не повинні і не будуть брати участь у політичній боротьбі, оскільки, на їхнє переконання, підтримка музейних закладів повинна бути спільною справою усіх політичних сил.

Але на даному етапі музеї вважають необхідним, щоб як мінімум одна з партій виконала роль ліфту, який дозволить обрати до парламенту представника інтересів галузі.

Автори звернення наголошують, що в країні відсутня цілісна національно музейна політика. Це призводить до занепаду музейної мережі, хронічного недофінансування галузі, відтоку кваліфікованих кадрів.

В багатьох музеях відсутнє найнеобхідніше – немає сучасних систем охорони, коштів на реставрацію пам’яток, не кажучи вже про ресурси на поповнення колекцій і оновлення експозицій.

Як, зазначається у зверненні, головна проблема - заблокований розвиток галузі, адже чинне законодавство стримує ініціативу самих музеїв з залучення позабюджетних ресурсів, а також не містить стимулів для спонсорів і меценатів.

Екс-директори Музею історії Києва: "Музей хочуть розформувати"

Крім того, система управління музейною сферою, до якої входять близько 550 державних і комунальних музеїв, 497 музеїв вищих навчальних закладів, понад 4000 музеїв шкіл і близько 1000 музеїв у складі підприємств, установ, організацій, де зберігаються предмети державної частини Музейного фонду, не відповідає сучасним потребам.

За словами музейників, такий стан обумовлений, зокрема, тим, що впродовж усіх шістьох скликань Верховної Ради України в парламенті не було депутата, який би представляв інтереси музейної галузі і системно займався розвитком законодавства, спрямованого на захист музейних цінностей та забезпечення ефективного функціонування музеїв в сучасних соціально-економічних умовах.

Музеї готові обрати зі свого середовища особу, яка наразі користується найбільшою підтримкою і прийде до стін Верховної Ради з готовими напрацюваннями. Також музеї гарантують публічну підтримку своєму представникові та нестимуть відповідальність за його ефективну роботу в майбутньому.

Звернення підписали:

- Бочковська В.Г., директор Музею книги і друкарства України (м. Київ)
- Булига О.С., директор Рівненського обласного краєзнавчого музею
- Гайда Л.А., завідуюча Музеєм історії освіти Кіровоградщини Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського
- Гофман О.В., директор Гусятинського районного краєзнавчого музею (м. Гусятин Тернопільська область)
- Гріффен Л.О., голова Асоціації працівників музеїв технічного профілю (м. Київ)
- Ілясова О.В., головний зберігач фондів Одеського муніципального музею особистих колекцій імені О.В. Блещунова
- Капустіна Н.І., директор Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького, заслужений працівник культури України, кавалер Ордена княгині Ольги ІІІ ступеня
- Каськун С.В., завідуюча музеєм «Жовківський замок» Львівської національної галереї мистецтв (м. Жовква Львівська обл.)
- Комарі А.А., старший науковий співробітник Чернівецького художнього музею
- Лаєвський С.Л., директор Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського
- Литвинець Ю.О., секретар Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM)(м. Київ), головний зберігач Національного художнього музею України
- Мазурик З.В., культуролог, Голова Львівської міської громадської організації «Асоціації музеїв і галерей» (м. Львів)
- Остапова С.І., директор Одеського муніципального музею особистих колекцій імені О.В. Блещунова
- Панченко М.В., старший науковий співробітник Національного заповідника «Софія Київська» (м. Київ)
- Писаревська Н.В., директор Державного політехнічного музею України (м. Київ)
- Піоро В.І., Голова правління ГО «Український центр розвитку музейної справи» (м. Київ)
- Пошивайло І.В., к.і.н., заступник з наукової роботи директора Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» (м. Київ)
- Солодова В.В., директор Одеського історико-краєзнавчого музею
- Сосновська Т.В., директор Літературно-меморіального музею-квартири П.Г. Тичини (м. Київ)
- Стрельнікова С.О., Генеральний директор Національного науково-дослідного реставраційного центру України (м. Київ)
- Ткаченко Т.О., директор Кіровоградського обласного художнього музею
- Чумак Г.В., директор Донецького обласного художнього музею
- Шинчук З.Б., заступник з наукової роботи директора Одеського муніципального музею особистих колекцій імені О.В. Блещунова

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.