МУЗЕЇ УКРАЇНИ ЗАКЛИКАЮТЬ ПАРТІЇ ВЗЯТИ У СПИСОК СВОГО ЛОБІСТА

Представники музеїв України закликали партії, які йдуть восени на вибори, включити до виборчих списків кандидата, обраного музеями на галузевих "праймеріз".

Про це йдеться у відкритиму листі представників галузі.

Лист опублікований від ініціативної групи у складі 23 осіб, до якої увійшли керівники та співробітники 19 музеїв з Києва, Одеси, Дніпропетровська, Львова, Чернігова, Рівного, Кіровограда, Чернівців, Донецька та Тернопільщини, а також представники музейних організацій – Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ІСОМ), Українського центру розвитку музейної справи, Асоціації працівників музеїв технічного профілю, Львівської міської громадської організації "Асоціація музеїв і галерей" тощо.

Звернення стало результатом інтенсивної дискусії серед музеїв, яка проходила впродовж першої половини червня.

Представники музейної спільноти у своєму зверненні наголошують, що музеї не повинні і не будуть брати участь у політичній боротьбі, оскільки, на їхнє переконання, підтримка музейних закладів повинна бути спільною справою усіх політичних сил.

Але на даному етапі музеї вважають необхідним, щоб як мінімум одна з партій виконала роль ліфту, який дозволить обрати до парламенту представника інтересів галузі.

Автори звернення наголошують, що в країні відсутня цілісна національно музейна політика. Це призводить до занепаду музейної мережі, хронічного недофінансування галузі, відтоку кваліфікованих кадрів.

В багатьох музеях відсутнє найнеобхідніше – немає сучасних систем охорони, коштів на реставрацію пам’яток, не кажучи вже про ресурси на поповнення колекцій і оновлення експозицій.

Як, зазначається у зверненні, головна проблема - заблокований розвиток галузі, адже чинне законодавство стримує ініціативу самих музеїв з залучення позабюджетних ресурсів, а також не містить стимулів для спонсорів і меценатів.

Екс-директори Музею історії Києва: "Музей хочуть розформувати"

Крім того, система управління музейною сферою, до якої входять близько 550 державних і комунальних музеїв, 497 музеїв вищих навчальних закладів, понад 4000 музеїв шкіл і близько 1000 музеїв у складі підприємств, установ, організацій, де зберігаються предмети державної частини Музейного фонду, не відповідає сучасним потребам.

За словами музейників, такий стан обумовлений, зокрема, тим, що впродовж усіх шістьох скликань Верховної Ради України в парламенті не було депутата, який би представляв інтереси музейної галузі і системно займався розвитком законодавства, спрямованого на захист музейних цінностей та забезпечення ефективного функціонування музеїв в сучасних соціально-економічних умовах.

Музеї готові обрати зі свого середовища особу, яка наразі користується найбільшою підтримкою і прийде до стін Верховної Ради з готовими напрацюваннями. Також музеї гарантують публічну підтримку своєму представникові та нестимуть відповідальність за його ефективну роботу в майбутньому.

Звернення підписали:

- Бочковська В.Г., директор Музею книги і друкарства України (м. Київ)
- Булига О.С., директор Рівненського обласного краєзнавчого музею
- Гайда Л.А., завідуюча Музеєм історії освіти Кіровоградщини Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського
- Гофман О.В., директор Гусятинського районного краєзнавчого музею (м. Гусятин Тернопільська область)
- Гріффен Л.О., голова Асоціації працівників музеїв технічного профілю (м. Київ)
- Ілясова О.В., головний зберігач фондів Одеського муніципального музею особистих колекцій імені О.В. Блещунова
- Капустіна Н.І., директор Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького, заслужений працівник культури України, кавалер Ордена княгині Ольги ІІІ ступеня
- Каськун С.В., завідуюча музеєм «Жовківський замок» Львівської національної галереї мистецтв (м. Жовква Львівська обл.)
- Комарі А.А., старший науковий співробітник Чернівецького художнього музею
- Лаєвський С.Л., директор Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського
- Литвинець Ю.О., секретар Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM)(м. Київ), головний зберігач Національного художнього музею України
- Мазурик З.В., культуролог, Голова Львівської міської громадської організації «Асоціації музеїв і галерей» (м. Львів)
- Остапова С.І., директор Одеського муніципального музею особистих колекцій імені О.В. Блещунова
- Панченко М.В., старший науковий співробітник Національного заповідника «Софія Київська» (м. Київ)
- Писаревська Н.В., директор Державного політехнічного музею України (м. Київ)
- Піоро В.І., Голова правління ГО «Український центр розвитку музейної справи» (м. Київ)
- Пошивайло І.В., к.і.н., заступник з наукової роботи директора Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» (м. Київ)
- Солодова В.В., директор Одеського історико-краєзнавчого музею
- Сосновська Т.В., директор Літературно-меморіального музею-квартири П.Г. Тичини (м. Київ)
- Стрельнікова С.О., Генеральний директор Національного науково-дослідного реставраційного центру України (м. Київ)
- Ткаченко Т.О., директор Кіровоградського обласного художнього музею
- Чумак Г.В., директор Донецького обласного художнього музею
- Шинчук З.Б., заступник з наукової роботи директора Одеського муніципального музею особистих колекцій імені О.В. Блещунова

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.