В Києві може з’явитися Національний музей екранних мистецтв

Відповідне звернення Національної Спілки кінематографістів України було підтримане постійною комісією Київради з питань культури та туризму.

Про це повідомив голова зазначеної комісії Олександр Бригинець.

Депутат зазначив, що згаданий музей повинен мати загальнонаціональний статус, тому комісія прийняла рішення звернутися до Кабінету Міністрів України з проханням надати новоствореному музею статус національного.

"Якщо ж Кабмін не зможе допомогти в створенні музею, тоді будемо шукати можливості на рівні міста", - зазначив Бригинець.

На думку Спілки кінематографістів, це має бути сучасний аудіовізуальний музей, головні експозиційні зали якого повинні бути площею не менше 500 м² - з великою кількістю моніторів та "екранів, з яких звучала би музика".

В музеї обов’язково мають бути реквізити, які використовуватись у відомих фільмах, костюми, навіть деякі власні речі артистів. Це має бути своєрідний "світ кіно" - щоб відвідувачі, приходячи до музею, потрапляли в певне дійство.

Як зазначив присутній на засіданні член Спілки кінематографістів, ще у 2004 році планувалося, що такий музей увійде до комплексу "Мистецький арсенал". Але все залишилось лише в планах.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.