Іноземних фанів не цікавлять історичні пам'ятки. Хіба що Чорнобиль

Іноземні уболівальники мало цікавляться історичними пам'ятками і музеями Києва.

Про це повідомляє "Інтерфакс" із посиланням на начальника Головного управління комунального господарства КМДА Дмитра Новицького.

"На сьогоднішній день, чесно скажу, мало цікавляться, - сказав Новицький. - Але є інформація така: шведи часто і багато замовляють екскурсії по Дніпру, і відвідують музей Чорнобиля".

За словами чиновника, іноземці виявляють бажання відвідати "центральні, основні музеї" столиці, зокрема Київський музей західного і східного мистецтва, Національний музей російського мистецтва.

У свою чергу начальник Головного управління з питань підготовки Євро-2012 в Києві Тетяна Слишик розповіла: "Цікавляться більше екскурсіями, організовують екскурсії для дружин гравців команд, які прибули на Євро, для тих супроводжуючих осіб, яким цікаво побачити перший раз місто, побачити архітектуру, музеї, і оперу, і театри наші".

На сьогоднішній день, за словами Новицького, в Києві працює 13 інформаційно-туристичних центрів, де можна отримати карту Києва або купити докладні путівники по столиці, дізнатися про туристичні маршрути та екскурсії.

Разом із тим чиновник зазначив, що до фіналу Євро-2012, можливо, доведеться ще додрукувати карт і путівників.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.