Кулиняк не знає, де поділися музейні картини з Кабміну

Міністр культури і туризму Михайло Кулиняк заявляє, що він не знає про місцезнаходження оригіналів картин знаменитого художника Миколи Глущенка, зниклих із Кабміну.

 

Про це повідомляє "Інтерфакс".

"Щодо картин,... на жаль, де оригінали - невідомо, - сказав міністр. - Я дуже хотів би знати, але, на жаль, я цього не знаю".

При цьому міністр нагадав, що матеріали разом із копіями картин зібрано, оформлено й передано до правоохоронних органів для розслідування.

Кулиняк пообіцяв інформувати про хід розслідування.

Як відомо, 29 серпня 2001 року живопис Глущенка був переданий Національним музеєм України – Кабінету міністрів України "на тимчасове зберігання" (експонування в урядових приміщеннях).

 

На початку листопада 2011 року комісія Національного художнього музею провела в будівлі уряду звірку наявності й стану полотен. Під час цієї перевірки співробітники музею засумнівалися, чи справжні дві картини Глущенка.

У свою чергу керівництво секретаріату Кабміну ініціювало проведення експертизи для визначення автентичності цих полотен. В результаті міліція порушила кримінальну справу за ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка).

Директор Національного художнього музею, якого Мінкульт звільнив на початку квітня 2012 року, пов'язував свою відставку з тим, що музей відкрито заявляв про зникнення картин в Кабміні.

 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.