В Музеї історії відкривається виставка про давнє самоврядування

25 травня 2012 року о 13.00 у Національному музеї історії України (Володимирська, 2) урочисто відкриється виставка "Реліквії старого київського самоврядування".

Про це ІП повідомили організатори заходу.

Головна мета виставки – висвітлити демократичні принципи та історичні основи старого київського самоврядування, яке своїми витоками сягає європейської традиції організації  життя міста на основі Магдебурзького права.

У виставці беруть участь вісім музеїв, архівів та бібліотек з п’яти країн: Німеччини, Польщі, Росії, Швеції та України.

Це провідні культурно-освітні та наукові установи: Національний музей воєнної історії Швеції – Військовий музей у Стокгольмі, Музей Війська Польського, Баварська державна бібліотека, Російська національна бібліотека, Національний музей історії України, Центральний державний історичний архів України у м. Києві, Музей історії міста Києва, Музей історичних та культурних реліквій родини Шереметьєвих.

Зарубіжна частина експонатів виставки раніше не була представлена в Україні.

Серед раритетів виставки - атрибути київської влади XVI–XVII ст. – герб, прапор та міська печатка. Остання датується першою половиною XVI ст. і є найранішим експонатом виставки. Печатка вперше надана для публічного експонування Музеєм історичних та культурних реліквій родини Шереметьєвих.

Разом із згаданою печаткою з приватної колекції Шереметьєвих в експозиції представлені матриці ще двох печаток – м. Києва кінця XVІI ст. і київського радці Василя Федоровича Ходики.

Вперше після більш 360-річної перерви в Київ повернеться прапор київського міського самоврядування із зображеним на ньому гербом Києва. Прапор нині зберігається у Державній колекції трофеїв Швеції.

Одним із найцінніших артефактів є "Гербівник Георга Ортенбурга" 1602–1604 рр. (список гербівника Конрада Грюненберга 1480 р.). Масивний паперовий рукопис об’ємом 389 сторінок містить 20 малюнків та більше ніж 2000 гербів у техніці темперного живопису. Поміж ними – найраніше відоме живописне зображення герба Києва.

Музей Війська Польського представлений вісьмома графічними творами другої половини XVIII ст. Це копії малюнків Абрагама ван Вестерфельда з воєнної кампанії литовського гетьмана Януша Радзивілла 1651 р.

Малюнки прапорів з архіву Януша Радзивілла, що зберігаються у Відділі рукопису Національної бібліотеки Росії, є ключем до таємниці трофеїв, узятих в упокорених київських міщан кількасот років тому.

Цю тему розвиває пам’ятна медаль на здобуття Києва литовським гетьманом Янушем Радзивіллом “Kiovia Recepta. MDCLI” (Київська фортеця. 1651). Автором карбованої у Ґданську медалі був відомий західноєвропейський медальєр Себастьян Дадлер.

Хронологічно експозицію виставки завершують документи Державного історичного архіву України у м. Києві. Це грамоти підтвердження на війтівство другої половини XVII ст. Одна – від 20 лютого 1667 р. царя Олексія Михайловича про затвердження Данила Полоцького на уряді київського війта пожиттєво, а друга від 29 лютого 1700 р. царя Петра І про затвердження Дмитра Полоцького на тому ж уряді - відповідно до універсалу гетьмана Івана Мазепи.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.