В Німеччині відзначають День спалених книг

День пам'яті публічного спалення книг відзначається у ФРН з 1947 року.

10 травня 1933-го у всіх університетських містах Німеччини були спалені тисячі книг. Студенти у нацистській формі палили багаття під гаслом "Геть ненімецький дух!".

У Берліні на площі Бебеля члени Націонал-соціалістичного студентського союзу публічно кинули у вогонь приблизно 20 000 книг. Також і в інших університетських містах Німеччини - Бонні, Франкфурті-на-Майні, Мюнхені - були спалені тисячі книг.

Зникнути з колективної свідомості повинні були твори єврейських авторів, твори марксистського і пацифістського характеру, а також книги іноземних письменників.

У число неугодних увійшли близько 12,5 тисячі творів 149 письменників. Серед них - Карл Маркс, брати Манн, Стефан Цвейг, Еріх Марія Ремарк, Еріх Кестнер, Зигмунд Фрейд, Генріх Гейне, Бертольд Брехт, Джек Лондон і багато інших.

Це було лише першою сходинкою до ідеологічного контролю над літературним процесом в Німеччині. 22 вересня 1933-го був прийнятий декрет про створення Імперської палати культури.

До 1939 року відділ літератури повністю контролював роботу 2 500 видавництв, редакцій і друкарень. Книготоргівля - 23 000 книжкових магазинів - теж була полем діяльності цього відділу. Публікуватися могли тільки ті літератори, які пройшли реєстрацію в палаті культури.

У 1995 році на історичній площі Бебеля було встановлено монумент, який являє собою приміщення в грунті з порожніми книжковими полицями, зверху накрите скляною плитою.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.