Спецпроект

УПА треба вивчати в порівнянні з іншими визвольними рухами — професор Гарварду

В Українському науковому інституті Гарвардського університету відбулася презентація книги Володимира В’ятровича "Друга польсько-українська війна. 1942—1947".

Тему польсько-української війни в роки Другої світової обговорювали також і в Нью-Йоркському університеті, повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

В цих закладах історик Володимир В’ятрович презентував свої дослідження — книгу "Друга польсько-українська війна. 1942-1947" та упорядковане двотомне зібрання "Польсько-українські стосунки в 1942-1947 роках у документах ОУН та УПА".

Заступник директора Українського наукового інституту Гарвардського університету Любомир Гайда відзначив в обговоренні: "Якби тема УПА і тогочасних подій на Україні вивчалася в порівняльному аспекті з іншими світовими подіями, це би зняло напругу, яка досі існує над студіями на цю тематику. Наприклад, історії визвольних рухів Ірландії чи Ізраїлю".

Володимир В’ятрович, який писав книгу, працюючи над архівом Миколи Лебедя в Гарвардському університеті, додав, що опубліковані ним півтисячі невідомих раніше документів про ці події з архівів СБУ, Гарвардського університету та ЦДВР мають змінити академічну дискусію, щоб вона опиралася на документальні свідчення сторін війни, а також третіх її учасників — німецьких та радянських військ.

Дискусія на цю тему відбулася і в рамках семінару "Спадщина Української повстанської армії в історичних працях (1942-1950)" у Нью-Йоркському університеті.

На семінарі, організованому Центром американсько-українських відносин, також виступили: старший науковий співробітник Інституту етнології Національної академії наук України Оксана Кісь, науковий співробітник Інституту історії Національної академії наук України Оксана Юркова, старший науковець Шкільної ради штату Пенсильванії Ігор Мірчук, голова Світової конференції українських державницьких організацій Аскольд Лозинський.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.