Заміна покриття Андріївського узвозу знищує його історичний вид - експерт

Заміна каменю-кругляка на бруківку, яка здійснюється під час нинішньої реставрації Андріївського узвозу - це ліквідація історичного вигляду вулиці.

Про це співробітник інституту "Укрндіпроектреставрація" Юрій Ліфшиць повідомив у інтерв'ю активісту ініціативи "Збережи Старий Київ" Ігорю Луценку.

"У 1982 році на Андріївському виклали кладку зі старого кругляка і нового, - сказав реставратор. - Це була зміна історичного вигляду узвозу. Але не його ліквідація! Те, що зараз відбувається - це ліквідація".

За словами Ліфшиця, покриття бруківкою було б доречне при будівництві нової вулиці або площі, але з відтворенням старого виду Андріївського узвозу це не має нічого спільного.

"Такого стилю немає. Це якась нова сучасна система, розроблена "під щось", - зазначив експерт. - Кругляк - хаотично покладений камінь невеликих розмірів. Бруківку ж кладуть рядами, це такий паралелепіпед, як цегла. Тільки товстий, кам'яний".

За словами реставратора, необхідно враховувати історію: "На цій вулиці крім кругляка нічого не могло бути. Андріївський узвіз - глуха провінція міста Києва. Він не забудовувався аж до останніх десятиліть XIX-го століття. Це міщанська маленька вуличка".

Проблему попередньої реставрації, внаслідок якої покриття розмивалося, можна було вирішити за рахунок дрібної камінної крихти.

"В 1982-му, коли поклали нове покриття, його залили цементом. Цемент має дрібнофракційну структуру, по суті справи це пил. Тому він спокійно вимивається водою, і кладка просто перестає існувати, її вивертає зливою", - сказав експерт.

Між тим існує технологія укладання подібного покриття: "Простір між камінням засипається дрібною кам'яною пилюкою. Цемент - легкий, його вимиває, а камінь важкий, тому під час зливи він тримається, завдяки цьому ущільненню, що складається з разнофракційного гранітного відсіву".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.