Заміна покриття Андріївського узвозу знищує його історичний вид - експерт

Заміна каменю-кругляка на бруківку, яка здійснюється під час нинішньої реставрації Андріївського узвозу - це ліквідація історичного вигляду вулиці.

Про це співробітник інституту "Укрндіпроектреставрація" Юрій Ліфшиць повідомив у інтерв'ю активісту ініціативи "Збережи Старий Київ" Ігорю Луценку.

"У 1982 році на Андріївському виклали кладку зі старого кругляка і нового, - сказав реставратор. - Це була зміна історичного вигляду узвозу. Але не його ліквідація! Те, що зараз відбувається - це ліквідація".

За словами Ліфшиця, покриття бруківкою було б доречне при будівництві нової вулиці або площі, але з відтворенням старого виду Андріївського узвозу це не має нічого спільного.

"Такого стилю немає. Це якась нова сучасна система, розроблена "під щось", - зазначив експерт. - Кругляк - хаотично покладений камінь невеликих розмірів. Бруківку ж кладуть рядами, це такий паралелепіпед, як цегла. Тільки товстий, кам'яний".

За словами реставратора, необхідно враховувати історію: "На цій вулиці крім кругляка нічого не могло бути. Андріївський узвіз - глуха провінція міста Києва. Він не забудовувався аж до останніх десятиліть XIX-го століття. Це міщанська маленька вуличка".

Проблему попередньої реставрації, внаслідок якої покриття розмивалося, можна було вирішити за рахунок дрібної камінної крихти.

"В 1982-му, коли поклали нове покриття, його залили цементом. Цемент має дрібнофракційну структуру, по суті справи це пил. Тому він спокійно вимивається водою, і кладка просто перестає існувати, її вивертає зливою", - сказав експерт.

Між тим існує технологія укладання подібного покриття: "Простір між камінням засипається дрібною кам'яною пилюкою. Цемент - легкий, його вимиває, а камінь важкий, тому під час зливи він тримається, завдяки цьому ущільненню, що складається з разнофракційного гранітного відсіву".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.