Спецпроект

Інститут національної пам'яті розслідує погром євреїв у Польщі

Польський Інститут національної пам'яті (ІНП) розпочав слідство у справі жорстокого вбивства в серпні 1941 році 20 жінок-єврейок у селі Бзури на Підляшші. Злочин було здійснено місцевими поляками.

Про це повідомляє "Ґазета виборча".

Жертви походили із гетто у Щучині та були послані в село на примусові сільськогосподарські роботи. Знаючи про те, що за вбивство євреїв їм нічого не буде, місцеві селяни палицями забили дівчат на смерть та закопали їх у лісі.

Прокурор ІНП Барбара Енгелькінг твердить, що убивство готувалось наперед та було здійснено із особливою жорстокістю.

Жінки віком 15-30 років були спочатку роздягнуті, а потім побиті окутими залізом палицями. Кілька з них, найправдоподібніше, були згвалтовані. Опісля тіла жертв були скинені в зазделегідь викопану яму і засипані землею.

Польські медіа вважають, що цей випадок дуже подібний на трагедію з єврейським погромом у Єдвабному - з тією лише різницею, що у Бзурах було менше жертв.

Білостоцький відділ ІНП також розслідує інші справи, які стосуються єврейських погромів у Польщі, здійснених поляками.

Однією із найгучніших є масове убивство в Радзілові 7 липня 1941 року. Тоді кілька десятків мешканців цього міста загнали до стодоли євреїв та підпалили її. Кількість жертв коливається від 100 до 1000 осіб.

Читайте також: "Золоті жнива. Як польські селяни грабували могили жертв Голокосту"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.