Голова українських пошуковців пішов працювати в уряд

Голова правління Всеукраїнського громадського об’єднання пошукових організацій "Союз "Народна Пам’ять" Ярослав Жилкін став відповідальним секретарем Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при КМУ

Про це йдеться у змінах та доповненнях, внесених до постанови КМУ про склад комісії.

За новою редакцією документу, до складу комісії введено голову, який буде виконувати у ній обов’язки відповідального секретаря.

Окрім того, до нового складу комісії введено першого заступника міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ, заступника директора Українського інституту національної пам’яті, представника Національної академії наук, голову Української спілки ветеранів Афганістану, представників ради Організації ветеранів України, інших державних та громадських установ.

Посада голови Комісії закріплена за міністром регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України – нині це Анатолій Близнюк. 

Коментуючи своє призначення на нову посаду, Жилкін відзначив: "Уперше за 20-років Незалежності держава доручила таку відповідальну посаду саме пошуковцям".

Як сподіваються пошуковці, нові призначення змусять державні органи, покликані підтримувати пошуковий рух, приділяти більш пильну увагу проблемам пошуковців та активніше з ними взаємодіяти.

Зокрема, це стосується ухвалення та виконання регіональних програм з увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, які нині існують лише в декількох областях України.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.