Музей Булгакова поки що не припинив роботу через ремонт узвозу (ОНОВЛЕНО)

З сьогоднішнього дня припинив свою діяльність Музей Михайла Булгакова на Андріївському узвозі, 13. Але потім знову запрацював.

Про це повідомляє голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець із посиланням на колектив музею.

За словами депутата, причиною закриття музею є ремонт Андріївського узвозу.

Бригинець зазначив, що колектив музею Булгакова місяцями збирав заявки на екскурсії в період весняних канікул з усіх шкіл країн Києва, України та СНД, а "тепер замовлені екскурсії доводиться скасовувати невідомо до якого періоду, адже дату, коли музей знову почне працювати, влада не називає".

Як повідомляє прес-служба Олександра Бригинця, незважаючи на обіцянки будівельників заблокувати вхід до Музею Булгакова, цього на щастя поки не сталося.

Оновлено о 16:45:

Завдяки активній позиції громадськості та ЗМІ, будівельники не перекрили вхід до музею і заклад, хоч і знаходитися під загрозою закриття, все ж таки працює.

Директор Музею Михайла Булгакова Людмила Губіанурі закликає активно відвідувати музей цими днями, поки він ще відчинений.

Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова — будинок-музей в м. Києві, в якому письменник жив з дружиною та мав свою лікарську практику.

У 1989 році Київський виконком ухвалив рішення про створення Літературно-меморіального музею Михайла Булгакова. Два роки тривали реставраційні роботи. А 15 травня 1991 р. двері музейного закладу вперше відкрилися для відвідувачів.

Сучасний музейний заклад перебрав на себе і функції будинку з вул. Воздвиженської, 10 в Києві, де народився майбутній письменник, бо той уже зруйнували.

У лютому Бригинець повідомляв, що через ремонт Андріївського узвозу будинки на вулиці зазнають руйнувань.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.