У КИЄВІ БУДЕ МУЗЕЙ ШЕСТИДЕСЯТНИКІВ - ПОПОВ

До кінця цього року в Києві планується відкрити Музей шістдесятників. Він розміститься на 400 кв.м. у будівлі на вулиці Гончара, 33 - де колись помер Петро Столипін, а зараз розташовано офіс Народного Руху.

Про це заявив сьогодні голова Київської міськдержадміністрації Олександр Попов, повідомляє УНІАН.

За його словами, цей музей стане ще одним подарунком киянам з нагоди 1530-річчя Києва.

“Ви знаєте, ця тема давно звучить, але практичного руху активного в цьому плані не було. В нас уже завершено проект, пройшла його експертиза, і наступного тижня розпочнемо роботи щодо ремонту приміщення”, - сказав Попов.

За словами начальника Головного управління культури КМДА Світлани Зоріної, Музей шістдесятників розміститься у будівлі на вул. Олеся Гончара, 33.

“Ця будівля належить Народному руху України. І НРУ виділив невелику кількість метрів, щоб ми відкрили Музей шістдесятників. Я думаю, що музей буде відкритий до кінця року. Вже вкладена певна кількість коштів – близько 2 млн грн., і ще залишилось вкласти 2 млн”, - сказала вона.

Площа, на якій розміститься музей, становить близько 400 кв. м.​

Як відомо, зараз на будівлі НРУ по Гончара, 33 висить неофіційна меморіальна дошка прем'єр-міністру Російської імперії Петрові Столипіну, який помер у цьому будинку в 1911 році.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.