У "Тюрмі на Лонцького" розкажуть про Музей Варшавського повстання

У Львові під час чергової лекції з циклу "Тоталітарне минуле в музеях" розкажуть про музей Варшавського повстання.

 Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

У 2002 році у столиці Польщі було відкрито унікальний музей, повністю присвячений одній події — Варшавському повстанню, яке 1 серпня 1944 року підняли бійці Армії Крайової. Вони хотіли завдячувати своєю свободою тільки собі.

Лекцію "Музей Варшавського повстання: розповідь про одну подію" прочитає Олеся Ісаюк, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху, аспірант Львівського національного університету імені Івана Франка та Люблінського університету Марії Склодовської-Кюрі.

• перебіг повстання та створення музею

• експонування історії однієї події

• способи демонстрації свідчень епохи та передачі атмосфери 

Час і місце: 19 березня 2012 року, понеділок о 17:00. Національний музей "Тюрма на Лонцького". Львів, вул. С. Бандери, 1

Це черговий захід циклу семінарів "Тоталітарне минуле в музеях" в рамках проекту "Досвід подолання наслідків тоталітаризму", організаторами якого є Центр досліджень визвольного руху та Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".

Мета проекту - вивчення практики країн Східної Європи у подоланні наслідків тоталітаризму в різних сферах суспільного життя: національна пам'ять, політика, освіта та культура.

Варшавське повстання — одна з важливих в історії Другої світової війни подій, яка стала героїчним прикладом безнадійного опору одного окремо взятого міста.

Після поразки повстання, Варшава була повністю стерта з лиця землі, а її мешканці перевезені до таборів інтернованих. Бійці Червоної армії вступили у Варшаву тільки наприкінці січня 1945 року, по суті, на руїни. 

Творці Музею поставили собі за мету розповісти не тільки про саме повстання, а й про атмосферу того часу, умови життя окупованої Варшави. Тому експозиція Музею багатошарова — відвідувач по черзі проходить крізь частини експозиції, присвячені рокам окупації Варшави, власне повстанню та подіям, пов’язаним із повстанням.

Музей Варшавського повстання є прекрасним прикладом того, як за допомогою сучасних технічних засобів відтворити подію, яка не залишила по собі майже жодних матеріальних залишків.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.