Нащадки Романових вимагатимуть від Путіна поховання дітей Миколи ІІ

Представники родини Романових після інавгурації президента Володимира Путіна планують звернуться до нього з питанням про поховання цесаревича Олексія і великої княжни Марії, достовірність останків яких відмовилася визнати Російська православна церква.

Про це повідомляє "Інтерфакс" з посиланням на представника Об'єднання членів роду Романових в Росії Івана Арцишевського.

За його словами, головною перешкодою для поховання Олексія і Марії Романових є позиція РПЦ, яка не визнала достовірність останків, а звернення членів імператорської сім'ї до патріарха Кирила поки залишаються без відповіді.

Свою позицію з цього питання поки не оприлюднили перші особи Росії. "Питання про поховання цесаревича Олексія і великої княжни Марії перестало бути особистою справою Романових, - заявив Арцишевський. - Тепер це справа всього російського народу".

Раніше Слідчий комітет РФ заявив, що завершив розслідування кримінальної справи про загибель представників Російського імператорського дому та осіб з оточення в 1918-1919 рр..

Члени родини останнього російського імператора і його найближче оточення - всього 11 осіб - були розстріляні за рішенням президії Уралради в ніч на 17 липня 1918 року.

В липні 1991 року на Старій Коптяківській дорозі поблизу Єкатеринбурга було розкрите поховання, в якому знаходилися останки дев'яти осіб. Члени імператорської родини були поховані в усипальні Петропавлівського собору Санкт-Петербурга.

29 липня 2007 при проведенні археологічних розкопок в 70 км на південь від місця першого поховання були знайдені останки ще двох осіб. Численні експертизи стверджують, що останки належать цесаревичу Олексію та його сестрі Марії. Останки не поховані.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.