Поляки добилися свободи, а українцям вона впала згори - Зануссі

Польський кінорежисер Кшиштоф Зануссі вважає, що різниця між українцями та поляками має глибоке історичне коріння.

 

Про це пише "Тиждень".

"Ми з вами дуже різні, - зазначив режисер. - Коли я вчився у школі, батьки вже з першого класу казали: "Викладачі історії, літератури, географії кажуть неправду, а ти маєш знати, як було насправді. Вчи, як було, а в школі говори те, що вони хочуть почути".

За словами Зануссі, в 1970-ті роки у Польщі було непорядно і неприпустимо приймати в себе вдома членів партії:

"Я як режисер не міг працювати, тому що, якщо залучав хоч одного партійного актора, всі інші відмовлялись брати участь у зйомках. Останні роки ми з вами жили не паралельно. І це, звісно, не ваша вина, що ви потрапили до складу Радянського Союзу, а ми були тільки сателітами й мали трохи більше свободи. І в нас не було страшних тридцятих років, як у вас".

"Між двома світовими війнами ми жили більш-менш вільно й поводили себе не дуже добре щодо вас, зауважив Зануссі. - Зараз ми це нелегко, але визнаємо. Вільна країна визнає свої помилки. Не визнають принижені".

За словами режисера, величезна різниця між українцями і поляками полягає ще й у тому, що до українців "свобода й незалежність прийшли зверху", а поляки "самі всього домоглися, ніхто нам цього не дарував. Ми готувались до свободи довгі роки".

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.