Герой публікації ІП отримав пожертву на благодійні внески

Активісти і прихильники Спілки української молоді (СУМ) придбали інвалідний візок для повстанця УПА - єврея Мандика Хасмана.

Про це повідомляє офіційний сайт СУМ.

У селі Грибовиця, що на Волині, мешкає ветеран УПА Мандик Хасман. Він народився у 1929 році, у єврейській родині, в галицькому місті Дрогобич. Батьки Хасмана: Жисік та Кренці були розстріляні нацистами влітку 1942 року.

Тоді ж німці знищили й двох рідних братів Мандика: Іцика та Ідола. Мандик не хоче в деталях згадувати цього драматичного дня, розповідаючи коротко, як приречених на смерть розстрілювали і закопували на очах інших, котрі чекали своєї черги.

Виконавці брудної роботи, періодично зупинялися для перепочинку і додаткового натхнення у вигляді алкоголю. Під час такої перерви дванадцятилітній Мандик вирішив утекти, при цьому прихопив з собою молодшого дев'ятилітнього брата Савіка та двоюрідну сестру Кайлі.

На питання, чи страшно йому було у момент втечі відповідає просто: "Ні, просто жити дуже хотілося".

Голодні, втомлені діти чотири дні блукали лісами, поки вийшли до залізниці. Далі сіли на потяг і подалися на північ, на Волинь. Тут переховувалися в українських родинах. Мандик мешкав у селі Біличі спочатку у сім'ї Василя Киця, згодом у Сергія Кропивця. Тоді Мандик охрестився і став Володимиром, прибравши собі нове прізвище - Дмитренко.

Невдовзі німці зробили спробу вивезти малолітнього Мандика на примусові роботи до Німеччини. Хлопець тікає в ліс та потрапляє до українського підпілля.

"Все найліпше, що було у моєму житті – пов’язане з українською партизанкою. Такого братерського та теплого відношення до себе я не знав більше ніде. - розповідає Хасман, - Скажімо, сотенний Хома, в якого я був фірманом, ставився до мене як до рідного сина".

В 1945 р. Мандик, разом з декількома іншими повстанцями, потрапляє у засідку. Ччерга, випущена з автомату енкеведиста, перебила йому обидві ноги.

Ветеран із організаторам акції

Після важкого поранення єврею, який служив в УПА, судилося пройти нелегкий шлях від арешту та катувань до служби в радянській армії на Далекому сході.

На старість ветеран утратив ліву ногу – її ампутували через хворобу. Декілька років він пересувався в позиченому інвалідному візочку. Мріяв про свій, власний. Члени Спілки Української Молоді в Україні дізнались про славетного бандерівця та вирішили придбати для нього візок.

Загалом було отримано 20 внесків середнього розміру 120-150 грн.

Більше про Мандика Хасмана читайте на "Історичній Правді"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.