Київські пам'ятки історії охороняє всього дві людини

У відділі інспекції державного контролю з охорони культурної спадщини фактично працює ДВІ людини.

Про це стало відомо під час обговорення звіту Головного управління охорони культурної спадщини за 2011 рік та основних заходів на 2012 рік, сказав голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

За словами депутата, той жахливий стан, в якому сьогодні знаходяться пам’ятки Києва, великою мірою зумовлений тим, що кількість працівників, які контролюють стан пам’яток, виконання угод, вивчають проблеми об’єктів, вирішують їх та розв’язують конфлікти, це всього 2 інспектори.

 

"Порівняйте це з кількістю автоінспекторів. Невже автомобілі важливіші за пам’ятки?", - зауважив Бригинець.

На 1 співробітника інспекції випадає понад 2000 історичних об’єктів, що унеможливлює усунути всі виявлені порушення у сфері охорони культурної спадщини, а також одночасно проконтролювати належним чином виконання приписів.

Під час обговорення звіту Бригинець виступив з пропозицією збільшити фінансування ГУ охорони культурної спадщини та кількість інспекторів до 15 осіб. Заперечень щодо пропозиції з боку очільників КМДА, зокрема профільного заступника голови КМДА Л. Новохатька, який був присутній на засіданні, не було.

"Сподіваюсь, поповнення штату працівників таки відбудеться і ними стануть активісти пам’яткоохоронного руху, які сьогодні і без зарплат, і без посад відстоюють пам’ятки Києва", - заявив голова комісії.

Раніше Бригинець повідомляв, що в бюджеті Києва 2012 року на збереження, розвиток, реконструкцію та реставрацію пам’яток історії та культури заплановано виділити 2,2 млн грн за мінімальної потреби в 28,8 млн грн.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.