На Львівщині сталася найбільша крадіжка ікон за роки незалежності

На Різдвяні свята у Львівській області скоєно резонансний злочин – із храму Вознесіння Господнього в селі Волиця-Деревлянська Буського району викрали чотири ікони пензля знаменитого митця XVII-XVIII століть Івана Рутковича.

Про це повідомляє ВВС.

Фахівці кажуть, що це найбільша крадіжка ікон в області за часи незалежності України, а міліція вже розпочала пошуки зловмисників.

За словами колекціонера Олександра Молодого, викрадені ікони мають величезну мистецьку та історичну цінність, бо твори Івана Рутковича були вершиною іконопису в Галичині і навіть в усій Україні того часу.

 Іконостас у Волиці - перший із відомих іконостасів Рутковича

"Це величезна втрата, бо іконостас у Волі Деревлянській є першою відомою і підписаною роботою такого кшталту Івана Рутковича. За мистецькою цінністю він поступається хіба знаменитому іконостасу з Жовкви, який вважають одним із шедеврів українського іконопису кінця 17-го століття. Якщо порівнювати, то за часи незалежності у Львівській області згоріли понад 80 старовинних дерев’яних церков. Але ці чотири ікони мають більшу мистецьку та історичну вартість, ніж втрачені храми", - наголосив експерт.

Колекціонер розповів, що під саме Різдво зловмисники зламали навісний замок у храм і спокійно викрали 4 ікони – Богородиці з дитям, Миколая Чудотворця, Господа Вседержителя та Вознесіння Господнього.

Жодної іншої охорони в храмі, який вважають пам’яткою національного рівня, не було. За словами Молодого, злодії хотіли викрасти ще й царські ворота, але з невідомих причин їм це не вдалося.

Украдена ікона Миколая

"Я був там учора і мушу сказати, що охорони там і далі немає, а в храмі ж іще залишилося 40 ікон", - говорить Олександр Молодий.

За фактом крадіжки уже порушено кримінальну справу.

Про це повідомили в секторі зв’язків із громадськістю ГУМВСУ у Львівській області. Як розповіли у міліції, заява про злочин надійшла вранці 7 січня – прийшовши у храм на Різдвяну службу, люди виявили крадіжку і одразу ж кинулися до міліції.

На місці побувала слідчо-оперативна група та експерти, які виявили певні речові докази. Як запевняють у СГЗ, оперативники активно розшукують зловмисників, що підняли руки на безцінні твори мистецтва.

Церкву у Волиці Руткович розписав у 1680-82 рр.

Щоправда, пошуки ікон можуть тривати роки й десятиліття. Експерт припускає, що злодії не діяли наосліп і знали, що крадуть. Відтак може статися таке, що викрадені ікони на довгі роки осядуть у якійсь приватній колекції і з’являться через десятки років в каталогах закордонних аукціонів.

Саме так трапилося з іще однією резонансною крадіжкою ікон зі сховищ у Вірменському соборі Львова, вчиненою 1984 року.

Тоді зловмисники викрали 22 ікони, з яких за гарячими слідами повернули 9 ікон, а ще три були виявлені набагато пізніше у різних збірках і повертали їх упродовж довгих років. Зокрема, ікону "Розп’яття з пристоячими" XV ст. вдова одного з російських колекціонерів повернула музеєві влітку минулого року.

Ще одна ікона перебуває у приватній колекції в Нідерландах, і переговори щодо її повернення тривають. Доля решти ікон так і залишається невідомою.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.