Генпрокуратуру просять перерахувати гроші, витрачені на музей Шевченка

Віце-спікер Микола Томенко просить генпрокурора Віктора Пшонку перевірити ефективність використання бюджетних коштів при реконструкції музею Тараса Шевченка в Каневі в період 2010-2011 років.

 

Про це повідомляє УП з посиланням на прес-службу Томенка.

За словами віце-спікера, історія з реконструкцією оновленого будинку-музею Шевченка в Шевченківському національному заповіднику дає підстави говорити про те, що, "якщо у свій час Тарас Шевченко мріяв збудувати собі справжню українську хату на батьківщині і навіть намалював її план, то в Каневі для нього збудували швидше бізнес-офіс".

Він зазначив, що реконструкція музею відбувалася в авральному режимі без дотримання елементарних будівельних чи мистецьких норм та стандартів.

Це, за словами Томенка, призвело до того, що уже сьогодні є негативні наслідки.

"Так, сама місцева влада інформує про виниклі проблеми з мармуровим покриттям. За оцінками фахівців та експертів в приміщенні музею повністю відсутня гідроізоляція будівлі", - зазначив він.

"Якщо взяти до уваги, що з моменту урочистого відкриття музею пройшло трохи більше року, дані факти наводять на думку про можливе нецільове та неефективне використання коштів, виділених на реконструкцію музею та допущені у зв’язку з цим зловживання на заключній стадії робіт", - додав віце-спікер.

Про здійснену з ініціативи Лариси Скорик реконструкцію музею Шевченка у 2010 році читайте на "Історичній Правді".

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.