Естонці святкують 92-річчя перемоги над німцями й РСФСР

В Естонії у вівторок відзначать День пам'яті воїнів Визвольної війни.

Про це повідомляє "Інтерфакс".

Hа честь пам'ятної дати над будівлями державних і муніципальних установ будуть вивішені прапори. О 10.30 хвилиною мовчання буде вшановано початок перемир'я між Естонією і Росією і віддана данина пам'яті всім полеглим у війні.

Біля пам'ятника Визвольній війні в центрі Талліна відбудеться меморіальна церемонія, на якій виступить міністр оборони Март Лаар, а архієпископ Естонської Євангелічної Лютеранської Церкви Андрес Пидер проведе молебень.

По всій Естонії проб'ють церковні дзвони, кораблі дадуть гудки. Солдати Сил оборони і добровольці воєнізованої організації "Кайтселійт" покладуть вінки до пам'ятників Визвольній війні.

Визвольна війна (Eesti Vabadussõda) почалася 28 листопада 1918 року. Протягом 402 днів Естонія спочатку билася проти німецького ополчення Ландесвер і т.зв. "Залізної дивізії", а потім - проти Радянської Росії.

Після настання перемир'я о 10.30 3 січня 1920 бойові дії більше не поновлювалися. Мирний договір між РРФСР і Естонією був підписаний 2 лютого 1920 року в місті Тарту. Згідно з Тартуським миром, Росія визнавала незалежність Естонії, за цим договором був до 1940 року зафіксований міждержавний естонсько-російський кордон.

Естонія в ході війни втратила більше 6 000 чоловік, у тому числі 3 588 в ході бойових дій, інші померли від ран і хвороб.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.