Помер повстанець-політв'язень Василь Пірус

25 січня в інтернаті престарілих у с. Петрики під Тернополем упокоївся воїн УПА, політв'язень Василь Пірус.

Поховати його мають завтра, 26 січня, у рідному селі Заривинці Бучацького району Тернопільської області.

Василь Пірус (22.07.1922 - 25.01.2012) — селянин, учасник національно-визвольного руху. Воїн УПА. Політв'язень радянських тюрем і концтаборів (1948-1973).

В 1944 році вступив до лав УПА, був стрільцем, потім служив у військовій розвідці. Інформував місцеве населення про небезпеку, застерігав від провокацій з боку більшовиків.

З родини Василя чекісти вбили матір, тестя, дружина з молодшим сином потрапила до Сибіру, старший син обгорів, захворів дорогою на заслання й помер. Кілька разів Пірус потрапляв у полон до німців і більшовиків, вдавалось утікати.

Багато бойових операцій провів у Бучацькому окрузі Тернопільської області. Був районовим провідником у Чорткові. Ходив у рейди в Карпати, на Поділля, за Дністер.

19.12.1948 після рейду в Карпати заарешт. енкаведистами. 1949 у м. Чорткові засуджений за ст. 58-а КК УРСР на 25 р. ув'язнення. Етапом відправлено з Бучача в Чортків. тюрму, потім до Львівської тюрми. Далі етаповано до Хабаровська, потім – поромом до Бухти Ваніно на Далекому Сході.

Звідти — в зону на Колиму. На пересилці в Магадані залишили в таборі "Спокійний" каторжною працею видобувати золото у вічній мерзлоті; у зоні панувало свавілля, Піруса було кинуто до ШІЗО, зазнав тортур.

На поч. 50-х із золотих копалень перекинуто на будівництво ТЕЦ, другої за розміром у Євразії (сел. Аяскитово на Колимі). З ін. ув'язненими оголош. страйк на знак протесту проти переведення зони на тюремний режим, неодноразово оголошував голодування протесту.

В 1955 році з іншими каторжанами-інвалідами відправлено з Магадана на материк, до Хабаровська. 1956 звідти етаповано через ст. Біра (м. Біробіджан) на Байкал, довезено аж до Ташкента й у зворотному напрямі — до ст. Чуна Іркутської обл., у 5-ту зону Дубровлагу.

Працював на деревообр. комбінаті обліковцем, через неспроможність до тяжкої фіз. праці закінчив курси пічників, електриків, шоферів. Познайомився з Г. Пушиком, М. Симчичем, В. Горбовим, В. Підгородецьким, С. Ґлузманом.

В 1960-му Піруса перевезли у мордовський табір ЖХ 385/7. Тяжко хворів, лікарі перевели його до камери смертників. Та завдяки великій силі волі й особливим умінням йому вдалося самолікуванням вирватися з лабет смерті й понад сорок років після того повноцінно жити.

У таборі безпідставно звинувачений кагебістами в побитті їхнього працівника (насправді оборонявся від його ударів молотком) і відправленй в закриту зону, де були вже Ю. Шухевич, А. Лупиніс. 1965 переведено в ін. лаг. пункт, там приятелював із Ю. Данієлем, познайомився з М. Сорокою, М, Горинем і В. Морозом.

Різного чину і рангу кадебісти неодноразово намагалися П. примусити написати покаянну заяву, але безрезультатно. 1972 останнім місцем, куди було етаповано, став уральський таб. № 35.

У грудні 1973-го звільнено. Поїхав у Челябінську область, на заслання до дружини. З 1976 року живе з дружиною на Херсонщині. Працював на фермі, постійно перебуваючи під наглядом КГБ. У 2003-му повернувся на Тернопільщину.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.

Випускник Лубенської гімназії, видатний правник УНР: до 160-річчя Сергія Шелухіна

6 жовтня минула 160-та річниця з дня народження Сергія Шелухіна – соратника Симона Петлюри, Генерального судді УНР, міністра судових справ УНР, юриста-правника, Генерального прокурора у добу Центральної Ради, письменника, історика та дипломата, учасника п'яти наукових товариств, обстоювача автокефального статусу Православної Церкви України, громадського і політичного діяча.

До питання правового статусу Східної Галичини у 1918-1939 роках

Встановлення Польщею контролю над територією Східної Галичини у період після листопада 1918 року відбулося внаслідок здійснення Польщею агресії проти ЗУНР, окупації та подальшої анексії Східної Галичини.

Закордонне представництво УГВР. "Америка нам допоможе!"

Після того, як органи нквс урср у 1944 році отримали інформацію про створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і захопили протоколи установчих зборів цього повстанського тимчасового парламенту або уряду воюючої України, перед ними постало завдання знайти всіх його активних діячів. Але пошуки на українських теренах виявилися марними.