В радянські часи з КГБ були пов'язані всі церковні архієреї - Філарет

Комітет державної безпеки (КГБ) СРСР змушував священників відкривати таємницю сповіді, затверджував призначення на церковні посади і контролював діяльність церкви в радянські часи.

Про це патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет розповів в інтерв'ю Андрію Кислову з weekly.ua.

"З Комітетом держбезпеки були пов'язані всі без винятку архієреї, - сказав Філарет. - Усі без винятку! В радянські часи ніхто не міг стати архиєреєм, якщо на це не давав згоду КГБ. Тому стверджувати, що я не був пов'язаний з КГБ, було б неправдою. Був пов'язаний, як і всі".

За словами патріарха, у священників не було звань спецслужбістів, але вони мали погоджувати свою діяльність із державою - наприклад, архієрей не мав права призначити священика на парафію без згоди КГБ.

Працівники спецслужб такоє змушували священників передавати їм інформацію, отриману на сповіді.

"Коли я став ієромонахом, мене викликали до військкомату, - розповів Філарет. - Там були офіцери держбезпеки, які запропонували мені передавати їм те, що мені будуть говорити на сповіді. Я відмовився. Тоді на стіл поклали пістолет і стали погрожувати мені розстрілом. А справа була в сталінські часи. Але я відповів, що мені як ченцеві все одно коли вмирати. Байдуже - y двадцять, сімдесят або сто років. Як вони мене не ламали, нічого не вийшло".

Нагадаємо, днями слідча комісії парламенту Болгарії повідомила, що 11 з 15 архієреїв Болгарської православної церкви співпрацювали з соціалістичними спецслужбами.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.