Депутати хочуть продати Юсупівський палац у Криму

Верховна Рада проголосувала за виключення зі списку заборонених до приватизації об’єктів Юсупівського палацу в Кореїзі біля Ялти.

Про це пише БЮТівець Сергій Терьохін у статті для "Української правди".

Він зазначає, що в останній день сесії більшість підтримала урядову програму приватизації державної власності.

"Перед фінальним голосуванням депутат Бондар, який представляє закон, запропонував підтримати нову правку, якої і в помині не було в першому читанні", - стверджує Терьохін.

При цьому Терьохін нагадує, що це заборонено статтею 116 закону про Регламент.

Загальний вигляд палацу

Юсупівський палац був побудований восени 1910 року за проектом видатного архітектора Миколи Краснова.

Корєїзськой маєток належав князю Феліксу Юсупову, графу Сумарокову-Ельстон, генерал-губернатору Москви. Спадкоємцем маєтку став Фелікс Юсупов-молодший, чиє ім'я увійшло в історію у зв'язку з участю у вбивстві Григорія Распутіна в грудні 1916 року.

У 1920 році палац був націоналізований. Там був організований будинок відпочинку для вищого керівництва ГПУ, потім НКВД. Організатор і перший голова ВЧК Фелікс Дзержинський із задоволенням відпочивав тут в 1925 і 1926 роках.

 Двір палацу

Сталін облюбував Юсупівський палац ще перед Другою світовою війною, приїжджав сюди на відпочинок і після перемоги. Сталін зробив цю будівлю своєю резиденцією і офіційним місцем перебування радянської делегації під час Ялтинської Конференції лідерів країн антигітлерівської коаліції.

У 1993 році Юсупівський палац (колишня держдача СРСР № 4) було повернено до державної власності України і практично негайно передано в оренду приватній фірмі. Тепер термін оренди закінчився.

У лютому 2011 року Державне управління справами при президенті України відмовилося віддавати Юсупівський палац виконавчій владі Криму для створення там музею.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.