Штаб-квартира керівника "Штазі" стала музеєм

Штаб-квартира колишнього глави "Штазі" Еріха Мільке в Берліні стала доступною для громадськості.

Про це повідомляє BBC.

У штаб-квартирі можна побачити електричні друкарські машини періоду Німецької Демократичної республіки і письмовий стіл Еріха Мільке.

У реставрованому офісі глави розвідки НДР знаходиться картина його улюбленого художника Вольфганга Франкенштейна і великий телевізор голландської фірми Philips - розкіш, про яку прості громадяни соціалістичної Німеччини могли тільки мріяти.

Зараз за допомогою комп'ютерів відновлюються архіви, які "Штазі" не вдалося знищити до падіння НДР. Було виявлено лише 15,5 тисячі мішків з документами, у кожному з яких було по 80 тисяч тек-справ.

Еріх Мільке очолював "Штазі" з 1957 по 1989 роки. Він провів два роки у в'язниці з 1993 по 1995 рік за вбивство двох поліцейських офіцерів в 1931 році. Він помер в 2000-му у віці 92 років.

"Штазі" - абревіатура від Staatssicherheit, повністю Ministerium für Staatssicherheit - "Міністерство державної безпеки" - політична спецслужба і каральний орган у Німецькій Демократичній республіці.

Функціонувала з 1950 по 1989 рр. Тісно співпрацювала з КГБ СРСР. Кожен 50-ий громадянин НДР співпрацював зі "Штазі" - це вважається рекордним показником проникнення агентури в суспільство.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.